Читати книгу - "Абіссінець, Жан-Крістоф Руфен"

class="p1">Щоб захистити цю велич, не було жодної потреби робити з себе рабиню цього матеріального дівоцтва, яке нав’язує суспільство, перелякане можливою свободою молодих людей. Ні, навпаки, думала вона з обуренням, саме для захисту цього сміховинного святилища доводилося до цих пір плутатися в сукнях зі шлейфом, стискати себе залізними корсетами, опускати очі перед незнайомими та, нарешті, бігати ночами, немов дикий звір від мисливця.

Тепер, коли вона набула в Гізі вправності, сили та вміння, їй залишалося вийти з кокона, перерубати цю останню прив’язь. Дуже хотілося б, щоб цей поріг їй допоміг переступити Жан-Батіст. Але, оскільки це було неможливо, оскільки треба було, навпаки, зосередити всі сили на тому, щоб з’єднатися з ним та йому допомогти, доведеться скористатися будь-яким чоловіком. Шевальє дю Руль гадав, що підкорив її і зробив своєю. А слугував лише жалюгідним знаряддям того, чого хотіла вона сама. Попри весь свій досвід, а може й завдяки йому, розпусник упродовж цієї ночі з Алікс жахався її холодної рішучості. Але зберігав достатньо здорового глузду, щоб усвідомлювати жахливі наслідки цієї події.

Почав він з того, що цілком поринув у найзахопленіше обожнювання цієї такої вродливої, такої безсоромної дівчини, яка робила все з несказанно спокусливим поєднанням невимушеності та шляхетності. Потім, коли він подумав, що ця перемога дає йому якісь права, і, в першу чергу, право повторити ці пустощі, коли заманеться, виявилося, що він відданий на милість свого власного завоювання: наступного ж вечора вона його до себе не впустила, і він був невтішний. Ось тут-то він уперше злякався. Він не міг збагнути, що керує вчинками цієї зухвалої красуні. Помилково вирішив, що вона просто нестримана, чуттєва, здатна на всілякі безглуздя, а відтак і — публічно викрити їхній зв’язок. Дю Руль збагнув, що любов до розваг завела його надто далеко. Але враження, що Алікс без розуму від нього, було таким сильним, що, хоч він усього боявся, але ні про що не шкодував. Наступних ночей саме він приходив благати про милість, у якій йому холодно відмовляли. Він марнував час у самоті біля її дверей, благав, збожеволівши від бажання, і здавалося, що ніколи більше не доведеться йому скоштувати те, про що Алікс єдиного та неповторного разу дала йому ефемерне уявлення та вічний спогад.

Вона про все розповіла Франсуазі, яка, будучи пралею, знищила всі наслідки цього епізоду. Безумовно, подруга відмовила б Алікс від такого вчинку, якщо б дівчина заздалегідь порадилася з нею. Тепер плакати було запізно. Алікс виклала всі свої плани. Франсуаза помітила в них тисячу недоліків, бо на шляху, який обрала дівчина, перепон було безліч. Але, після довгих обговорювань, служниця була захоплена силою та завзяттям цієї дитини, яка свідомо обирала свободу. Вона здалася і пообіцяла допомагати їй в усьому.

Коли дю Руль, під страхом величезного скандалу, прийшов на четверту ніч шкрябатися, немов жалюгідний пес, у двері мадемуазель де Майє, йому раптом здалося, що цього разу вони не були зачинені. Він увійшов. Алікс стояла посеред кімнати. Вона була в батистовій сорочці, коротких оксамитових штанах та в чоботях — в уборі, який одягала в Гізі для кінних прогулянок. Виглядала вона так суворо, що шевальє не наважився її поцілувати, хоча й до смерті хотів це зробити.

— Зачиніть, будь ласка, двері на ключ, — сказала вона йому.

Він підкорився. Вона вказала йому на стілець поруч з невеличким бюро з ліщини, за яким вона так часто подовгу мріяла. Він сів з обережністю, бо меблі здавалися йому надто тонкими та крихкими.

— Месьє, — почала вона, — приходити щоночі під мої двері не в ваших інтересах. Більше я вам не відчиню, і вас можуть викрити.

— Але що я скоїв? — промовив він розгублено. — Чим я вам не догодив?

— Справа не в тому. Запевняю вас, що ви гідно виконали завдання, яке вам було довірено.

— Гідно! Завдання! Ви смієтеся з мене, — сказав щиро засмучений дю Руль.

— У жодному разі. Треба сприймати речі такими, які вони є, чи, швидше, якими вони були. На вас було покладено деякий обов’язок, і ви виконали його дуже вправно.

— Мадемуазель, ви мене принижуєте.

Це, справді, вперше за багате найрізноманітнішими видами розпусти життя дю Руль до такої міри відчував себе підкореним жінкою, якою спочатку мав намір цілком володіти. Він міг би кинутися їй у ноги, благати її, якщо вважав би, що це йому допоможе. Але довелося втриматися — настільки красномовно її гордовитий вигляд показував, що від нього вимагають лише гідності.

— Поперед усім, — продовжувала вона, — знайте, месьє, що наші інтереси ніяк не збігаються. Ви хочете уникнути скандалу, а я його шукаю.

Дю Руль закотив очі, бо думав, що вона зараз повідомить йому про викриття.

— Не хвилюйтеся: я маю однаково твердий намір і врятувати вашу дорогоцінну репутацію, і зіпсувати мою.

Він нічого не розумів. Очевидним йому уявлялося одне: його лишили всі чоловічі сили, їх забрала собі ця жінка.

— Кажіть зрозуміліше, — сказав він безнадійно.

— Отже, ми маємо порозумітися, і я певна, що ви виконаєте те, чого я від вас чекаю, з такою самою старанністю, як того разу. Завтра ви підете до мого батька просити моєї руки.

Дю Руль підстрибнув зі свого стільця і навіть скрикнув, але швидко змусив себе заспокоїтися.

— Мадемуазель! Це найбільше моє бажання.

Це була правда. Спочатку він міркував, що це одруження не було в його інтересах. Але фатальна ніч усе перевернула догори ногами. Він був готовий сплатити своєю свободою, щоб отримати дозвіл на цей союз і відновити насолоду. Насправді ж то було засліплення, бо його пристрасть підживлювалася саме свободою Алікс. У той самий час, тієї миті, він не розумів сам себе.

— Не спокушайтеся, — сказала вона суворо. — Ні ви, ні я не маємо жодного бажання здійснити цей шлюб.

— А чому б ні? — проскиглив він.

— Ви самі мені про це сказали, ще у той час, коли мій батько збирався мене вам віддати. Якщо вам здається, що ви передумали, то це лише ваші почуття потребують поновлення того, що ви скуштували. Моя відмова вас дратує, але ви маєте надто багато досвіду, щоб плутати справжню пристрасть зі своєю хтивістю.

— Ні, ні, повірте мені, це не так, — скрикнув готовий розплакатися дю Руль.

— Не будемо витрачати на це час. Я цілком вірю вашим почуттям, до яких мені немає діла. Принаймні, для мене про шлюб не йдеться. Я хочу лише, щоб ви його просили. Якщо ви збираєтеся вперто відмовляти, я розкажу про все.

Дю Руль важко впав на стілець, приголомшений цим