Читати книгу - "Володарка останньої фортеці, Анна Ліє Кейн"

- Та як ти смієш говорити таке своєму королю?! - з місця підхопилася Бригіт, ледь не перекинувши стілець. Вона пропалила мене таким поглядом, ніби я посміла попросити Торгніра прилюдно покінчити зі своїм життям.

Краєм ока я помітила як Фарід усміхнувся, але тут же зцідив посмішку в кулак і подивився на короля. Монарх стиснув щелепи й трохи опустив голову. Вираз його очей, у яких лише кілька хвилин тому плескались веселощі та впевненість, став загрозливим. Моє прохання явно було не тим, про що можна було б попросити короля. Можливо, чоловік навіть не підозрював, що я знаю такі тонкощі звичаїв мілаїрців, але він був неприємно здивований моєю обізнаністю.

- Накажіть її стратити, Ваша Величність! - Підтримала суперницю інша баронеса, відійшовши від шоку. Я лише уважно дивилася у вічі королю. Що він вирішить?

Мовчання затягувалося. Я вчепилася пальцями в тканину спідниці, під якою в непримітному мішечку висіла маленька пляшечка з отрутою.

- Світлий лорде, - мій голос не тремтів і це здивувало навіть мене. Я ніби слухала себе зі сторони, спостерігала з іншого краю їдальні. Бачила своє бліде обличчя, напружену шию і рівну спину. - Ви сказали, що такий звичай.

- Сказав, - змушений був погодитись король. Слово впало на мої плечі, і я фізично відчула важкість гніву Торгніра. – І я не виконаю ваше бажання.

Усередині розлилося тріумфування, яке заграло струнами арфи, але швидко тонуло в наростаючій напрузі. Адже він не зможе просто залишити мене тут і поїхати?

Баронеси зацікавлено принишкли, посідали на свої місця і подивилися на монарха.

- Тоді я змушена вам відмовити, - повідомила, наче говорила останнє слово перед стратою.

- Що ж... - король підтис губи і схилив голову, розмірковуючи над почутим. Я мовчала, рахуючи про себе удари серця. Воно билося підозріло повільно. Або мені тільки так здавалося. Коли Торгнір промовив наступну фразу я не відразу повірила своїм вухам: - Значить весілля не буде.

Чоловік випростався, відкинувся на спинку крісла і вдивився у мої очі. Я стояла ні жива ні мертва. Цілком збентежена таким простим рішенням.

Він все скасує? Просто поїде з Валуа? Чи придумає, як відігратися на мені?

Щоб на мене не чекало, я знала одне: поряд зі мною не буде іншого чоловіка, крім того, якого я вибрала. Скільки б мене не вмовляли служниці, скільки б здоровий глузд не твердив, що суперечити королю небезпечно. Ця свобода буде моєю. Асгейр навчив мене відмовляти. І нехай зараз це було безглуздо і самогубно, але я більше не хотіла ставати слухняною іграшкою в чужих руках.

Але, звичайно, все не могло вирішитись так легко.

- Якщо не хочеш ставати дружиною, - повільно підсумував Торгнір. - Будеш рабинею.

- У Мілаїрі немає рабства, - розгублено пробурмотіла, дивлячись на короля. Він усміхнувся:

– Ні. А на островах Хасло подібне зрідка практикують, - він глянув на задумливого остров'янина і закінчив: - Адже ви любите вивчати традиції різних народів, світла леді. Хоча ні. Відтепер подібне звернення вам не підходить, - Торгнір жестом покликав двох воїнів і вказав на мене: - Супроводьте Резеду-Сандру в її покої. Завтра вона розважатиме нас за вечерею, - і до мене: - Я чув, що ви чудова танцівниця. Якщо вам не до вподоби роль королеви, ви станете моєю особистою іграшкою.

Відповісти мені не було чого. У супроводі варти я покинула їдальню, не дозволивши жодному м'язу на моєму обличчі здригнутися, видаючи почуття.

А на що я взагалі сподівалася? На те, що король справді покладе меч до моїх ніг? Ні, звісно, ​​цей варіант я не розглядала. Що він просто забере свої слова назад, скасує рішення та поїде до столиці? Це теж було надто самовпевнено. Хай там як, мені доведеться лише виграти час для того, щоб Назаріо та Альба змогли дістатися до кордону, вивозячи Коррадо на безпечну територію.

Мене замкнули в кімнаті, а вартові залишилися біля дверей. Дочекавшись ночі, я прослизнула в таємний коридор, що з'єднував мою кімнату та спальню пасинка. Захотілося переконатися, що серед його картин не залишилося тих, які можуть роздратувати короля.

Засвітила свічку і пройшла вздовж стіни, розглядаючи полотна. Усі їх я вже бачила. Найдивніші та провокаційні були знищені, але я дійшла до того місця, де сидів пасинок перед від'їздом і нахилилася, розглядаючи нову роботу. Світло свічки впало на незавершену картину.

Коли я проводжала дитину, я навіть не звернула на неї уваги. Зовсім не той настрій був, щоб розглядати малюнки, але тепер дивилася уважніше.

На полотні було зображено чоловічий силует. Він заходив у темний хід, наче в один із таємних коридорів фортеці, а за собою залишав сліди зі снігу та крові.

Я здригнулася і випросталась. У нічній тиші примарився звук кроків, що пролунали зі стін. Секунда, і все зникло.

Коррадо просто згадав, що якийсь час тому у стінах хтось жив?

Чи незваний гість повернувся?

***

Новий день потішив мене сонцем. У сірому полотні хмар утворилися діри-просвіти, через які проникало золотисте приємне світло. Я сиділа за столиком, готуючись до зустрічі з королем.

Служниця вже допомогла мені прийняти ванну і зробити зачіску, а після цього я відіслала її. Мені треба було одягнути не звичну сукню, а вбрання для танцю Кхіобо.