Читати книгу - "Спомини"

особливо небезпечні. В’язні суворого режиму знаходилися під посиленою охороною, використовувалися на важких роботах, а за відмову від роботи чи порушення табірного режиму їх суворо карали. Частка політичних і кримінальних елементів становила 70 % і 30 %, відповідно. Найпевніше, що саме до цього контингенту зарахували й митрополита Йосифа Сліпого. На посиленому режимі утримувалися засуджені за грабежі та інші небезпечні злочини, злодії-рецидивісти тощо, яких використовували на загальних роботах. Решта в’язнів знаходилися на загальному режимі і залучалися до адміністративно-господарської роботи в апараті табірних підрозділів, до постової та конвойної служби тощо. В’язні Сиблагу працювали на різних роботах: на ливарному заводі, в копальнях золота, на лісозаготівлях, будівництві залізниць та автомобільних доріг, в сільському господарстві, а в роки війни також і на оборонних виробництвах. У 1952 р. в Сиблагу утримувалося понад 30 тисяч в’язнів. Із середини 1950-х років Сиблаг почав поступово передавати свої підрозділи народному господарству і в липні 1960 р. був зліквідований. Після розформування таборів на їхній території були створені нові сільськогосподарські поселення, в яких половину жителів становили колишні в’язні. ">[577], за день туди доїду і там мене положать в шпиталі.

І дійсно, на другий день мене і кількадесять інших найбільших бандитів (начальство зовсім не звертало уваги на це) викликали на етап. На стації багато з них падало задля жолудкових корчів. Вкінці нас завагонували. Мене знову обікрали, а опісля мусів я слухати, як бандити розповідали про свої розбишацькі, бандитські подвиги, від яких аж волосся ставало дибом. Їхав тоді також якийсь півінтеліґент — політичний в’язень, і розповідав, що в Маріїнську ще можна видержати в ляґрі, що там навіть росте пшениця і картопля. Бо від Києва до Новосибірська мучила мене непевність: куди повезуть.

У Маріїнську ляґер був великий, від 4000 до 8000 в’язнів. Лікар, який мене оглянув, казав положити мене в шпиталі. З наших лежав там вже о. Осадца, катехит з Бродів[578]. Я заснув після такої подорожі, але опівночі мене збудили і казали, що кличе мене “опер” (уповноважений оперативної части — розвідки). Я був тільки в біллю і дали мені коц, щоби я накрився, і так в холоді вели мене через цілий ляґер до так званого штабу. Там був “опер” (уповноважений) і начальник ляґера. Вони звірили мене очима як найстрашнішого проступника, а я ледве стояв на ногах і дрожав з холоду. Мене розпитували про звичайні річи: про суд, що таке митрополит і т. п. Вони вже мали перед собою так зване “Дєло”[579], супроводжаюче кожного в’язня з розвідчими замітками та найконечнішими документами. Я вернувся назад до шпиталя і заснув до рана, а вранці начальник-лікар сказав мені, що мусить мене виписати зі шпиталя, хоч я мав 38° горячки, дизентерію і страшне ослаблення. Був це приказ “опера” — уповноваженого, і на це не було ніякого рекурсу. І так вони завжди зі мною робили за ввесь час каторги, завжди викидали мене зі шпиталя на приказ “опера” — уполномоченого, навіть зі запаленням легенів і 39° горячки. Часом потайки я міг дістати якесь лікарство.

У Маріїнську мене призначили до найбільш бандитського бараку, але там був фельдшером якийсь білорусин-учитель і якийсь фельдшер-литовець, які мене берегли, як могли, перед бандитами і давали найконечніші лікарства. Мене знову обікрали, але на то не було ради. Якісь українці принесли мені тоді горнятко молока і хліба, бо ляґерному кравцеві приносили із-поза зони молоко та деякі харчі. Згаданий фельдшер-білорусин, як я довідався, помер опісля в ляґрі. Він був один з тих, що мені помагали, бодай берегли мені життя. По місяці, коли я трохи обзнакомився в ляґрі, при помочі кравця та інших, мене перевели до робочого барака, де вже були ліпші люди. Лікар навіть призначив мені трохи дієтного харчу, але “опер” заборонив мені давати. Мене призначили до трикотажного відділу. Хлопці помагали мені виконувати норму, а я їм знова робив інші прислуги.

У тому ляґері були вже єпископ Чарнецький і отець Вергун, що вже давно приїхали, зараз після суду і без ніяких перепон. Я не робив жодних викидів ні одному, ні другому, передусім о. Вергунові, а навіть помагав, одержавши небаром посилку зі Львова, яку підписала настоятелька бельгійських сестер — Аліція Поппе