Читати книгу - "20 000 льє під водою"

— Пане професоре, — звернувся він до мене цього дня, — необхідно, щоб це скінчилося. Я хочу все остаточно з’ясувати. Ваш капітан Немо віддаляється од землі і йде на північ. Я заявляю вам, що з мене досить Південного полюса і що я зовсім не збираюся йти на Північний.

— Що ж робити, Неде, коли зараз втеча абсолютно неможлива?

— Я повертаюся до своєї пропозиції. Необхідно поговорити з капітаном. Ви нічого не сказали, коли ми пливли вздовж берегів вашої батьківщини. Тепер, проходячи повз мої рідні береги, я не можу мовчати. Коли я думаю, що через кілька днів «Наутілус» досягне широти Нової Шотландії і що там, поблизу Ньюфаундленда, відкриється велика бухта, а в ту бухту впадає ріка Святого Лаврентія, і що ріка Святого Лаврентія — моя рідна ріка, ріка міста Квебека, мого рідного міста, — коли я думаю про все це, мене охоплює несамовита лють, я можу зробити все, що завгодно! Знайте, пане, що все скінчиться тим, що я кинуся в море! Я більше тут не залишуся! Я задихаюся!

Очевидно, канадець зовсім уже втрачав терпіння. Його волелюбна натура не могла пристосуватися до довгого ув’язнення. Його обличчя день у день ставало все більш змарнілим і похмурим. Я добре розумів, як він повинен був страждати, бо й мене почала поступово охоплювати туга за батьківщиною. Минуло вже майже сім місяців, як ми втратили будь-який зв’язок з землею. Крім того, замкнутість капітана Немо, його настрій, що особливо змінився після битви з восьминогами, його мовчазність, — усе це примусило мене інакше оцінити наше становище. Я більше вже не відчував ентузіазму перших днів. І потрібно було бути таким фламандцем, як Консель, щоб примиритися з подібним станом речей, з середовищем, придатним лише для китів і інших мешканців моря. Справді, коли б у цього достойного хлопця замість легенів були зябра, то, мені здається, він був би визначною рибою.

— Ну то як, пане професоре? — знову звернувся до мене Нед Ленд, побачивши, що я не відповідаю йому.

— Що ж, Неде, ви хочете, щоб я запитав у капітана Немо про його наміри щодо нашого майбутнього?

— Так, пане!

— І це після того, як вони давно вже нам відомі?

— Так! Я хочу з’ясувати це востаннє! Говоріть лише про мене, тільки від мого власного імені, якщо хочете.

— Але я надзвичайно рідко зустрічаюся з ним. Здається, він навіть уникає мене.

— Значить, це лише зайвий привід, щоб поговорити з ним.

— Гаразд, я його запитаю, Неде!

— Коли? — наполягав канадець. — Коли зустріну.

— Пане Аронакс, хочете, я його розшукаю?

— Ні, ні, я сам це зроблю, завтра…

— Сьогодні! — відповів Нед Ленд.

— Гаразд! Сьогодні я його побачу! — відповів я канадцеві, побоюючись, що коли він візьметься за цю справу, то може все зіпсувати.

Я залишився сам. Давши обіцянку, я вирішив виконати її негайно, бо завжди віддавав перевагу зробленій справі перед справою, яку ще необхідно було зробити.

Я повернувся до своєї кімнати. За стіною почув кроки капітана Немо. Не можна було пропустити таку нагоду, щоб побачитися з ним. Я постукав у його двері. Ніякої відповіді. Я знову постукав, а потім повернув дверну ручку. Двері відчинилися.

Я зайшов. Капітан був у себе. Зігнувшись над робочим столом, він не чув моїх кроків. Я наблизився до нього, вирішивши, що не вийду звідси, поки не поговорю з ним. Раптом він підняв голову, насупив брови і досить грубо спитав мене:

— Ви тут? Що вам потрібно?

— Поговорити з вами, капітане.

— Але я зайнятий, пане, я працюю. Я надав вам повне право залишатися на самоті! Ви гадаєте, що я позбавлений цього права?

Такий прийом не обіцяв нічого доброго, але я твердо вирішив домогтися від капітана ясної відповіді.

— Пане, — сказав я холодним тоном, — я прийшов поговорити з вами про справу, що не може чекати.

— Про яку саме, професоре? — спитав він іронічно. — Може ви зробили якесь відкриття, якого я не помітив? Або, можливо, море відкрило вам ще якусь з своїх таємниць?

Однак, перш ніж я встиг відповісти, капітан Немо, показуючи відкритий рукопис, який лежав на столі, сказав мені урочисто:

— Ось, пане Аронакс, рукопис, написаний кількома мовами. Він містить у собі короткий виклад моїх досліджень моря, і я надіюсь, що він не загине разом зі мною. Ця робота, підписана моїм ім’ям і доповнена історією мого життя, буде вміщена в невеличкий апарат, що не зможе потонути. Останній, хто залишиться живим на борту «Наутілуса», викине його в море, і він попливе туди, куди понесуть його хвилі.

Ім’я цієї людини! Його історія, написана ним самим! Отже, одного дня таємницю його життя буде відкрито! Але в той момент я побачив у цьому повідомленні лише привід для переходу до теми, що цікавила мене.

— Капітане, — промовив я, — я можу лише схвалити думку, яка хвилює вас. Не можна, щоб результати ваших досліджень загинули. Але засоби, які ви хочете застосувати, здаються мені примітивними. Хто знає, куди вітри занесуть цей апарат, в які руки він потрапить? Невже не можна знайти кращих? Ви самі чи хтось з ваших товаришів?..

— Ніколи, пане! — з жвавістю перебив мене капітан.

— Тоді я і мої товариші, ми можемо зберегти цей рукопис до визначеного вами часу і, якщо ви повернете нам волю…

— Волю? — сказав капітан Немо, підводячись.

— Так, капітане, і саме про це я хотів поговорити з вами. От уже сім місяців, як ми перебуваємо на борту вашого корабля, і я хочу спитати вас сьогодні ж від власного імені і від імені своїх товаришів, чи входить у ваші наміри тримати нас тут завжди?

— Пане Аронакс, я тепер вам відповім те ж саме, що сказав сім місяців тому: «Хто потрапить на «Наутілус», той уже ніколи його не покине!»

— Але ж це справжнє рабство!

— Називайте це як вам буде завгодно.

— В усіх місцях раб має право домагатися волі! Для цієї мети всі засоби будуть добрі!

— Хто у вас відбирає це право? — відповів капітан Немо. — Хіба я коли-небудь зв’язував вас якоюсь клятвою?

І капітан, схрестивши руки на грудях, подивився на мене.

— Капітане, — сказав я йому, — повертатися вдруге до цього питання неприємно ні вам, ні мені. Але через те, що ми вже його торкнулися, необхідно його повністю вичерпати. Я повторюю, що йдеться не про мене тільки. Власне, для мене наука є могутньою підтримкою, розвагою, захопленням, пристрастю, яка може допомогти мені забути все. Як і ви, я