Читати книгу - "Менсфілд-парк"

Місіс Прайс, Ребекка та Бетсі рушили нагору — захищатися; вони говорили всі разом, а Ребекка — найголосніше, і тепер треба було нашвидкуруч, наскільки можливо, довести все до ладу; Уїльям марно намагався відіслати Бетсі вниз чи бодай утихомирити; весь цей гамір долинав до вітальні, оскільки всі двері в будинку були навстіж розчинені, і лише деколи його заглушав лемент Сема, Тома і Чарлза, що з диким воланням та тупотом ганялися одне за одним по сходах.

Фанні наче очманіла. Будиночок був тісний, стіни тонкі, і вся ця буча, здавалося, шумує просто поруч з нею; до того ж давалися взнаки довга подорож і її тривале хвилювання. Вона не знала, як усе це витримати. У самій вітальні було трохи спокійніше, бо Сьюзен зникла разом з іншими і Фанні лишилася наодинці з батьком; а він витяг газету, яку, за звичаєм, позичив у сусіда, і почав зосереджено її вивчати. Одиноку свічку він прилаштував між собою та газетою, анітрохи не турбуючись, чи Фанні так зручно; але їй не було чим зайнятись, і вона тільки раділа, що світло від неї затулене, бо її доймав головний біль, і вона сиділа змучена, розбита, поринувши в гіркі роздуми.

Вона вдома. Та, на жаль, це не такий дім, і не так її привітали, як… Тут вона обірвала себе. Нерозумно так думати. Чому вона повинна так уже багато значити для своєї сім'ї? Вона не має на це ніякого права, адже рідні так давно її не бачили! Турботи Уїльяма для них найважливіші, так було завжди, і це лише справедливо. І все ж таки, як мало з нею говорили, як мало розпитували… навіть не спитали нічого про Менсфілд! їй було прикро, що ніхто не згадав про Менсфілд, про друзів, які зробили так багато добра її рідним; любі, дорогі друзі! Але зараз усі надто заклопотані іншим. Це, мабуть, цілком природно. Відплиття «Дрозда» зараз має цікавити їх найдужче. Ще день-два — і все зміниться. Їй слід винуватити лише саму себе. І все ж у Менсфілді її зустріли б по-іншому. Ні, в домі її дядечка зважають на час і на місце, на правила пристойності, приділяють увагу кожному, — а тут… що й казати.

Її роздуми було перервано лише один раз за півгодини раптовим виливом батьківських почуттів, однак зовсім не розрахованим на те, щоб її втішити. У відповідь на особливо гучний крик та тупіт у передпокої містер Прайс гарикнув:

— А хай вам грець, собачі діти! Ти ба, як горлають! Еге, то Сем розверещався. Йому б у боцмани з таким голосиною! Чуєш, Семе, заткни свою кляту пельку, а то дістанеш у мене!

Цією погрозою вочевидь знехтували, бо коли через п'ять хвилин троє хлопців стрімголов влетіли до вітальні й розсілися хто куди, Фанні зрозуміла, що вони просто набігалися до знемоги; про це свідчили їхні розпашілі обличчя та важке дихання, проте вони продовжували затято штурхати одне одного й вищати від несподіваних стусанів просто на очах у батька.

Наступного разу з відчинених дверей з'явилося щось більш приємне — таця з чайним посудом, яку Фанні вже й не сподівалася побачити цього вечора. Сьюзен та служниця, із жалюгідного вигляду якої Фанні з подивом зрозуміла, що на вулиці бачила старшу прислугу, внесли все необхідне для чаювання. Сьюзен приглядала, як служниця ставить чайника на вогонь, і позирнула на сестру так, наче пишалася, що може показати себе такою хазяйновитою і вправною, і водночас не була певна, чи не принижує вона себе в очах сестри. Вона, мовляв, лише зазирнула до кухні поквапити Саллі, а тоді вже допомогла зробити грінки і розкласти хліб з маслом, а то довелося б чекати того чаю ще бозна-скільки. Вона ж певна, сестрі хочеться чогось скуштувати після такої подорожі.

Фанні щиро їй подякувала. Вона зізналася, що буде дуже рада чашечці чаю, і Сьюзен хутко заходилася до роботи, наче задоволена, що може зробити все сама; і після деякої зайвої метушні та нерозважливих спроб утихомирити хлопців, що було їй вочевидь не під силу, вона чудово з усім упоралася. Фанні немов ожила — і тілом, і душею; від такої своєчасної турботи вщух і головний, і душевний біль. Сьюзен мала відкрите, розумне обличчя; вона була схожа на Уїльяма, і у Фанні зародилася надія, що сестра, як і він, буде добра й прихильна до неї.

Під час цього затишшя повернувся Уїльям, а за ним — і матуся з Бетсі. У всьому блиску й красі своєї лейтенантської форми він здавався ще вищим і стрункішим; і, сяючи щасливою усмішкою, він ступив до Фанні, а вона, підвівшись, якусь мить дивилася на нього в німому замилуванні, а тоді оповила його руками за шию і розридалася від майже болісної радості.

Не бажаючи видатися засмученою, вона скоро опанувала себе, витерла сльози і нарешті змогла роздивитися й похвалити всі дивовижні красоти його мундира; і, вже звеселившись, вислухала його райдужні мрії — до самого відплиття щодня бувати на березі і навіть повезти її до Спітхеда й показати свій корабель.

Знову сполошив усіх прихід містера Кемпбела — корабельного лікаря з «Дрозда», що зайшов за своїм другом; це був прекрасно вихований молодий чоловік. Відшукати для нього вільного стільця виявилося не так уже й легко; тим часом юна розпорядниця чаювання спішно мила чашку та блюдце; чоловіки серйозно поговорили із чверть години і знову здійнявся галас. Чоловіки та хлопці разом заворушилися, настав час іти; все було готове, Уїльям попрощався, і всі вони вийшли — троє хлопців, незважаючи на вмовляння матері, вирішили провести брата і містера Кемпбела до військового порту, а містер Прайс пішов віднести сусідові газету.

Після цього можна було сподіватися на відносний спокій; і тому, коли Ребекку сяк-так умовили прибрати чайний посуд і місіс Прайс понишпорила по всіх закутках, шукаючи рукава від сорочки, який Бетсі зрештою вгледіла у шухляді кухонної шафи, невелике жіноче товариство влаштувалося зручніше, і мати, знов побідкавшись, що ніяк не встигне зібрати Сема в дорогу, нарешті спромоглася подумати про старшу доньку та родичів, від яких вона приїхала.

Посипалися питання; і одним з перших було — «як справи у сестриці Бертрам з прислугою? Певно, теж має чимало мороки, поки підшукає когось?» — і скоро вона й думати забула про Нортгемптоншир і почала скаржитись на свої злигодні, на жахливу портсмутську прислугу, з-поміж якої дві її служниці, звісно, найгірші. Забувши про Бертрамів, вона