Читати книгу - "Пастка-22"

гумовим наконечником і радісно змахнув нею через усю Італію від моря до моря: — Ось тут, Шайскопфе, — німці. Вони дуже міцно вкопалися в гори, створивши Ґотську лінію, звідки їх не витіснити до кінця наступної весни, хоч йолопи з нашого командування спробують зробити це раніше. Тож наша допоміжна служба має у своєму розпорядженні майже дев’ять місяців, щоб досягнути нашої мети. А наша мета — захопити всі бомбардувальні полки Повітряних сил США. Зрештою, — сказав генерал Пекем з низьким, добре відпрацьованим смішком, — якщо бомбардування ворога — це не допоміжна служба, тоді я не знаю, що це взагалі таке. Згодні зі мною? — Полковник Шайскопф ніяк не виявив своєї згоди, та генерал Пекем був надто захоплений своїм красномовством, щоб це помітити. — На сьогодні наше становище пречудове. Постійно надходить поповнення, як-от ви, наприклад, і ми маємо аж задосить часу, щоб ретельно спланувати всю нашу стратегію. Наша найперша ціль — ось тут.

І генерал Пекем змахнув указкою на південь, до острова Піаноза, і багатозначно постукав по великому слову, виведеному чорним жирним олівцем. Це було слово ДРІДЛ.

Полковник Шайскопф, примружившись, підійшов до самої карти, і вперше відтоді, як він увійшов у кабінет, промінчик розуміння тьмяно освітив його флегматичне обличчя.

— Здається, я зрозумів, — вигукнув він. — Так, я вас прекрасно зрозумів. Наше найперше завдання — це відбити генерала Дрідла у ворогів. Правильно?

Генерал Пекем великодушно розсміявся.

— Ні, Шайскопфе. Дрідл на нашому боці, і Дрідл є нашим ворогом. Генерал Дрідл командує чотирма бомбардувальними полками, які нам просто необхідно захопити, щоб продовжувати наш наступ. Перемога над генералом Дрідлом дасть нам авіацію та життєво необхідні нам бази для подальших операцій на інших теренах. І цю битву, до речі, ми майже виграли, — генерал Пекем відійшов до вікна, знову тихенько сміючись, прихилився до підвіконня і схрестив руки на грудях, надзвичайно вдоволений власною дотепністю й ерудованим, витонченим зухвальством. Вправно дібрані слова сповнювали його гострою насолодою. Генерал Пекем любив слухати самого себе, а найбільше любив слухати самого себе, коли говорив про себе. — Генерал Дрідл просто не знає, як зі мною впоратись, — зловтішався він. — Я раз за разом вторгаюся у сферу його повноважень зі своїми коментарями та критикою з приводу справ, які мене не стосуються, а він не знає, що з цим робити. Коли він звинувачує мене, ніби я намагаюсь підірвати його авторитет, я просто відповідаю, що привертаю увагу до його помилок з єдиною метою — щоб зміцнити нашу військову могутність, усунувши прогріхи. Потім я питаю його невинним голосом, чи він має щось проти зміцнення нашої військової могутності. Ах, він бурчить, і сердиться, і гримає, але насправді сам нічого не вдіє. Він просто відстав від життя. І, знаєте, потроху спивається. Взагалі дивно, як цей бідолашний бовдур став генералом. Він не має стилю, зовсім не має стилю. Дякувати Богу, довго він не протримається. — Генерал Пекем самовдоволено реготнув і плавно перейшов до своєї улюбленої завченої алюзії: — Часом я уявляю себе Фортінбрасом, ха-ха, із п’єси «Гамлет» Вільяма Шекспіра, який кружляє і кружляє довкола сцени, аж поки все не розвалюється, а тоді, під кінець, виходить наперед і все прибирає до своїх рук. Шекспір — це...

— Я не знаюся на п’єсах, — грубо відрубав полковник Шайскопф.

Генерал Пекем зачудовано глянув на нього. Вперше в його житті згадку про славетного Шекспірового «Гамлета» було знехтувано і зневажено з такою образливою байдужістю. Він не на жарт стривожився, що за недоумка підсунув йому Пентагон.

— А на чому ви знаєтесь? — спитав він холодно.

— На марш-парадах, — енергійно відповів полковник Шайскопф. — Чи я зможу розсилати повідомлення про марш-паради?

— Лише за умови, що не будете їх призначати. — Генерал Пекем, усе ще насуплений, повернувся до свого крісла. — І що вони не перешкоджатимуть головному вашому завданню — рекомендувати, щоб повноваження нашої допоміжної служби поширились на всі воєнні операції.

— Чи можу я призначати паради, а потім їх скасовувати?

Генерал Пекем вмить пожвавішав.

— Так це ж прекрасна ідея! Але ви просто щотижня сповіщайте про перенесення парадів. Навіть не треба їх призначати. Це вноситиме незмірно більше сум’яття. — Генерал Пекем знову розквітнув найщирішою сердечністю. — Так, Шайскопфе, — сказав він, — я гадаю, ви натрапили на чудову ідею. Зрештою, який бойовий командир зможе лаяти нас, бо ми повідомили його підлеглих, що наступної неділі марш-параду не буде? Ми лише констатуємо загальновідомий факт. Але підтекст — чудовий. Так, безумовно чудовий. Цим ми стверджуємо, що можемо призначити паради, якщо так вирішимо. Ви мені починаєте подобатися, Шайскопфе. Зайдіть відрекомендуйтеся полковникові Карґілу і розкажіть йому про свій задум. Я впевнений, що ви сподобаєтесь один одному.

За хвилину до кабінету генерала Пекема влетів полковник Карґіл, охоплений боязким обуренням.

— Я тут довше служу за Шайскопфа, — поскаржився він. — Чому я не можу відкликати парадів?

— Бо Шайскопф має досвід у проведенні парадів, а ви — ні. Якщо хочете, можете скасовувати концерти естрадних бригад ОДО. Зрештою, чому б і ні? Подумайте тільки про всі ті частини, де не відбуватимуться концерти ОДО в кожен конкретний день. Подумайте про всі ті частини, куди не буде заїжджати той чи інший відомий артист. Так, Карґіле, я гадаю, ви натрапили на чудову ідею. Я гадаю, ви щойно відкрили для нас нову сферу діяльності. Скажіть полковникові Шайскопфу, що я наказую йому зайнятися цим під вашим керівництвом. І як дасте йому інструкції, нехай зайде до мене.

— Полковник Карґіл каже, що ви доручили мені працювати під його керівництвом над проектом ОДО, — поскаржився полковник Шайскопф.

— Нічого такого я йому не казав, — відповів генерал Пекем. — По секрету, Шайскопфе, мене не дуже влаштовує полковник Карґіл. Він пихатий і тупий. Придивіться до того, що він робить, і подумайте, чи не могли б ви спонукати його до трохи активнішої праці.

— Він постійно втручається, — пожалівся полковник Карґіл. — Не дає мені працювати.

— Є щось дуже дивне в цьому Шайскопфі, — задумливо погодився генерал Пекем. — Придивіться до нього і спробуйте вияснити, що він затіває.

— Тепер він втручається в мої справи! — вигукнув полковник Шайскопф.

— Нехай це вас не турбує, Шайскопфе, — сказав генерал Пекем, подумки вітаючи себе з тим, як майстерно включив полковника Шайскопфа у свою звичну систему управління людьми.