Читати книгу - "Сказання Земномор'я"

і військові угоди, зміцнювали кордони і захищали як окремих людей, так і цілі села і міста, особливу увагу приділяючи столицям і великим портам. Мудреці Рока, прагнучи відновити в Земномор'ї спокій і порядок, спочатку спеціально посилали молодих чарівників бути присутніми в якості «підкріплення» при укладанні мирних договорів; а згодом чарівників все частіше стали брати безпосереднью участь в укладанні таких договорів і в контролі над їх дотриманням надалі. Королівський трон у Хавнорі як і раніше був порожній, і Школа Рока, взявши на себе управління островами Архіпелагу, більше двохсот років вельми ефективно виконувала цю роль.

Влада Верховного Мага Земномор'я в багатьох аспектах відповідала в цей період владі короля. Честолюбство, самовпевненість і забобони, які володіли свідомістю Халькеля, першого Верховного Мага, особливо яскраво проявилися, коли він створив спеціально для себе цей настільки авторитетний титул. І все ж завдяки постійному спілкуванню в Школі з колегами і учнями, почуттю відповідальності, самоконтролю, а також пильності інших членів братства, ні сам Халькель, ні інші чарівники, які прийшли йому на зміну на посаді Верховного Мага, ніколи не намагалися за допомогою магії скільки-небудь серйозно послабити інших або возвеличити себе.

Однак в Темні Часи магія встигла отримати досить погану репутацію, яка продовжувала «липнути» до тих, хто мав хоча б трохи чарівної сили, особливо до відьом і чаклунів. У магічні здібності жінок взагалі практично перестали вірити, вважаючи їх до того ж шкідливими, особливо якщо та чи інша жінка володіла якимись знаннями про Древні Сили Землі.

У Земномор'ї багато джерел, печер, пагорбів, окремі камені, скелі і гаї вважалися місцями концентрації магічних сил Землі і шанувалися як священні. Хоча місцеві жителі найчастіше таких місць боялися, і старанно їх уникали, деякі з них стали широко відомі.

Знання таких місць і зв'язок з ув'язненими там силами стали суттю релігійних уявлень карго. Що ж стосується островів Архіпелагу, то там знання про Древні Сили Землі як і раніше було частиною загальних відомостей про магію, проте вельми цікавило багатьох чарівників, складаючи предмет їх глибоких роздумів і надзвичайної поваги. На всіх островах магічні мистецтва і вміння, якими користувалися головним чином відьми — наприклад, акушерство, цілительство, злучка тварин, лозоходство, пошук руди, виплавка металу, турбота про врожай, приготування приворотного зілля і тому подібні речі, - часто спиралися на знання саме Стародавніх Сил землі. Однак освічені чарівники з острова Рок в результаті чомусь переставали довіряти старовинній практиці і не зверталися більше до «Сил Матері-землі». Тільки маги острова Пальн як і раніше поєднували обидві практичні магії в своєму таємничому, езотеричному і за чутками, дуже небезпечному вченні.

Безумовно, будь-які знання можуть бути перекручені і використані в ім'я зла, якщо володіюча цими знаннями людина одержима лише прагненням до власних честолюбних цілей(Як це сталося, наприклад, з господарем Каменя Терренон на острові Осск). Стародавні Сили Землі, володіючи якоюсь внутрішньою сакральністю, абсолютно не знали етики, не підкорялися нікому і взагалі були практично некеровані. Протягом Темного Часу, однак, якась негативна етика була їм надана штучно: вони були фемінізовані і демонізовані — в ардичних землях чарівниками, а на каргадських островах культами вищих жерців і жриць, а також Богів-королів. До VIII століття на островах Внутрішнього моря лише деякі сільські відьми ще пам'ятали старовинні ритуали і здійснювали жертвоприношення на старих «святих місцях», причому за це їх повсюдно зневажали і всіляко ображали. Чарівники ж від таких місць намагалися триматися подалі. На острові Рок, який сам по собі був осередком Стародавніх Сил Землі, найяскравіші прояви їх могутності — це Пагорб Рока та Іманентна Роща; однак тамтешні чарівники про ці сили намагаються навіть не згадувати. Тільки Майстри Доріг, які більшу частину свого життя проводять в Іманентному Гаї, служать певною єднальною ланкою між створеною людиною магією і куди більш давньою священною сутністю самої Землі, нагадуючи при цьому магам і чарівникам, що їх могутність їм не належить, бо вони отримали її лише у тимчасове користування. 

Історія каргадських земель

Історія чотирьох Каргадських островів пов'язана в основному з місцевими війнами, захопленням придатних для проживання територій і розселенням тамтешніх племен, при якому утворилися міста-держави і безліч крихітних королівств, які тисячоліттями складали основу каргадського суспільства.

Для цього суспільства були перш за все характерні рабовласництво, сувора кастова система і «поділ праці» за жорстким гендерним принципом, чого практично не було на Архіпелазі.

Релігія завжди була об'єднуючим елементом навіть для найбільш войовничих каргадських племен. На чотирьох островах існували сотні так званих Місць Перемир'я, де не дозволялося вести ніяких суперечок чи військових дій. Основа каргадської релігії — приватне і публічне поклоніння Давнім Силам Землі, тим хтонічним силам, які, як вважають карги, проявляються часом у вигляді духів певних священних місць. У цих місцях (а також біля домашніх вівтарів) їм надають усілякі почесті і здійснюють жертвопринесення у вигляді квітів, масел, різних страв, різьбленого посуду, крові тварин (а іноді і людської!); там же влаштовують ритуальні танці і змагання, співають священні пісні і просто шанобливо мовчать. Спершу поклоніння Давнім Силам Землі було тут справою буденною, повсякденною. Особливих ритуалів, а також інституту жреців не існувало. Будь-яка доросла людина мала право відправляти той чи інший обряд і вчити його відправленню дітей. Ця давня практика, треба сказати, збереглася — неофіційно і навіть таємно — і після виникнення нової релігії, закріпленої як суспільний інститут та виражалася в поклонінні Богам-Близнюкам і Богу-королю.

З усіх незліченних священних гаїв, печер, гір, пагорбів, струмків і скель на Каргадських островах найбільш священним місцем завжди вважалася печера з вартуючими вертикально величезними каменями біля її входу. Ця печера, іменована гробницею Атуана і розташована в пустелі на острові Атуа, з незапам'ятних часів вабить до себе пілігримів; правителі Атуана навіть влаштували там спеціальний притулок для тих, хто приходить поклонитися Давнім Богам.

Шість чи сім століть назад на каргадських островах почала поширюватися віра в якогось небесного бога, що служила розвитком ідеї про Богів-Близнюків, Атвала і Вулу. Ці божества початково були героями-деміургами і детально описані в героїчній сазі, складеній в пустелях острова Гур-ат-Гур. Небесний Батько, він же Король-бог, додався до пантеону як його глава; тоді ж утворилася каста жерців, які відправляли необхідні обряди. Не пригнічуючи віру в Стародавні Сили Землі, жерці Богів-Близнюків і Небесного Отця стали поступово перетворювати нову релігію в свою професію, повністю взявши на себе керівництво обрядами і святами, будуючи все більш дорогі храми і контролюючи навіть такі громадські церемонії, як укладання шлюбу, похорон і зведення королівських чиновників у більш високий ранг.