Читати книгу - "Доки світло не згасне назавжди"

Відомості про подію внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчі розпочали кримінальне провадження за частиною 1 статті 115 (умисне вбивство) Кримінального кодексу України.

Дівчина ще раз повернулася до стрічки Google та тремтячим пальцем прогорнула її, доки не натрапила на статтю з відео.

РОЗСТРІЛ ЧОЛОВІКА В РІВНОМУ: З’ЯВИЛОСЯ ВІДЕО

09:42, 5 травня 2019 ІНЦИДЕНТИ

Заскочивши до машини, вбивця втік із місця злочину.

З’явилося відео стрілянини на вході до парку відпочинку в Рівному, зняте на камеру вуличного спостереження. Відео опублікувало місцеве агентство новин…

Рута не стала читати. Проскролила статтю до вбудованого відео, натиснула «Відтворити» та прикипіла до екрана. Вона відразу впізнала місце. Камера висіла на розі триповерхового спорткомплексу «FitnessPort» і дивилася на стоянку для машин відвідувачів. Ліворуч починалися широкі сходи, що вели вниз, до парку, праворуч виднівся тротуар, ряд дерев понад ним і крихітна ділянка вулиці Княгині Ольги. Більшу частину забрукованого майданчика добре освітлювали ліхтарі.

На відео не було нічого нового – все так, як розповіла Іванка. Спершу з’явився Яків Демидович. Він піднявся сходами, перетнув порожню стоянку й заквапився до пішохідного переходу. Збоку та трохи позаду нього дріботів коротколапий Данте. Відео не вирізнялося якістю, тож Рута не бачила, як летить каміння, лише здогадувалася, де воно падає, щоразу коли коргі перелякано смикався. Яків Демидович намагався затулити Данте собою, та все ж одна з каменюк влучила собаці в зашийок. Данте заметався й застрибав, просячись на руки. Відеозапис був без звуку, проте Руті здавалося, ніби вона чує, як коргі жалібно скавулить. Учитель зупинився. Сходами на майданчик зійшла група молодиків. Троє чи четверо трималися в тіні, один відколовся від гурту та наблизився до чоловіка. Якийсь час вони запекло сперечалися, а тоді хлопець вихопив повідець. Він не тікав. Лише трохи відбіг, волочачи за собою асфальтом бідолашного коргі. Яків Демидович кинувся за ним і з розгону зацідив у писок. Хлопець, неначе поліно – не згинаючись, – повалився на спину. Іванка казала правду: спливло секунд п’ять, доки він почав спинатися на ноги, виписуючи правою рукою кола, а ліву ривками витягуючи з-під тулуба. Рута напружилася, подумавши, що якби в цей момент учитель пішов зі стоянки, якби встиг перейти дорогу та пірнути у провулок Васильченка, ймовірно, все минулося б. На жаль, молодик, падаючи, впустив повідець, і Яків Демидович спершу мусив упіймати коргі. На якийсь час Чорнай зник із поля огляду камери. За мить з’явився, ведучи за собою Данте. Коргі впирався, і чоловік присів, аби заспокоїти собаку. Він усе ще сидів навпочіпки, коли Матвій Стеренчук рушив до нього від припаркованої поміж дерев на тротуарі темної «ауді». Побачивши в руках у кривдника дробовик, Яків підвівся та благально випростав перед собою руку, а потім…

Рута погасила екран – їй забракло рішучості додивитися до кінця, хоча ще секунд двадцять після того не відривала нерухомого погляду від телефона, безуспішно намагаючись відновити колишнє впорядковане розуміння життя. Поміж її скронями немовби напнули розжарену струну, що несамовито вібрувала. Руту млоїло, проте вона не наважувалася вдихнути, щоби побороти напад нудоти.

– Це пиздець… – прошепотіла вона.

– Похорон у середу, – сказала Іванка.

І так наче цього всього було недостатньо, Рута повернула голову та, ковзнувши поглядом по дверях кабінету біології, згадала про дружину Чорная.

– Стоп! А Анна Ігорівна? На кого ми зараз чекаємо?

Дружина Якова Демидовича, тридцятивосьмирічна Анна Чорнай, працювала у 12-й школі вчителькою біології.

– Я тобі писала, – з легким докором у голосі промовила Іванка. – Цілий вечір ніхто з Телеграму не вилазив. Пацани переконували, що на перший урок можна не йти, типу, Анна Ігорівна не прийде на роботу, і нас або відпустять, або пришлють на заміну когось лівого, та ми вирішили, що це неправильно. І ницо. Розумієш? Це так, ніби ми користаємося з того, що в неї загинув чоловік. І ми вирішили прийти.

До дзвінка залишалися лічені хвилини. Рута не відводила розгубленого погляду від дверей, під якими зібрався весь 11-А. У руці надривався телефон, сповіщаючи про сотні непрочитаних повідомлень із класного чату.

– Коли похорон? – перепитала вона.

– У середу.

Рутині брови з’їхалися на переніссі.

– Я піду. Треба обов’язково піти. Треба її підтримати.

Серед учнів Анна Ігорівна була далеко не такою популярною, як її чоловік. До неї ставилися з повагою, проте навряд чи хтось назвав би її улюбленою вчителькою. Їй чогось бракувало: чи то терплячості, чи то притаманних її чоловікові галантності й одержимості своїм предметом. Тож пропозиція піти на похорон, аби підтримати Анну, спершу заскочила Іванку зненацька. Не те щоби дівчина категорично не хотіла йти, просто не замислювалася над цим. І лише зрозумівши, що відмова прозвучить щонайменше дивно, Іванка енергійно закивала:

– Я теж піду. Я з тобою.

Рута кивнула у відповідь, а тоді схилила голову й у марній спробі притлумити болюче пульсування затиснула пальцями перенісся. Головний біль гарячим поколюванням опустився на очі й засів там аж до вечора.

5

Похорон перенесли – спершу на четвер, потім аж на ранок суботи. В ніч убивства, ще до того як його сина заарештували, Стеренчук-старший узявся обдзвонювати знайомих: смикав за ниточки – всі, до яких міг дотягтися. Юрій Стеренчук був людиною товариською та дуже небідною, тож знайомих мав чимало, зокрема й серед працівників прокуратури та поліції. Тож у неділю лікар, який проводив експертизу тіла, нібито виявив у крові Чорная чималий вміст алкоголю. У понеділок уранці адвокати затриманого зустрілися зі слідчими й озвучили власну версію подій: сутичка почалася до того, як Стеренчук і Чорнай потрапили в поле огляду камери, і винуватцем конфлікту був саме Чорнай. Про самооборону, вочевидь, не йшлося – запис інциденту відкривав небагато простору для маневру, – та висновок судово-медичного експерта давав змогу акуратно змістити акцент із навмисного вбивства на дії у стані афекту. Проте адвокати схибили: Чорнай слабував на серце і зовсім не вживав алкоголю. У 12-й школі про це знали навіть прибиральниці. Олександра Скрипаль, директорка школи, поклопоталася, щоб у вівторок про це дізналися ЗМІ. Опублікована того самого дня стаття зчинила галас, завдяки якому суддя ще двічі протягом тижня призначав додаткові експертизи (остання довела, що Чорнай був тверезим) і лише в п’ятницю ввечері дозволив родичам забрати тіло з моргу.

Спочатку на похорон збирався весь 11-А. Коли стало відомо, що Якова Демидовича ховатимуть у суботу, кількість охочих попрощатися з учителем скоротилася