Читати книгу - "Мапа до себе, Софі Сайк"

– Скажіть, будь ласка, чи є у вас номери з двома ліжками? – ти одразу взялася замовляти нічліг.
– Так, є два варіанти…

Поряд із рецепцією була сувенірна крамничка. Я рушила туди, і голоси з рецепції ставали все тихішими. Почала проглядати футболки з логотипом готелю. Вони здавалися смішними й кумедними – захотілося мати таку на згадку про цю подорож. Я ніколи раніше не робила щось без плану, а тепер події змінюють одна одну, тільки встигай за ними.

– Це епічно! Треба взяти! Буде в чому спати. Ти яку хочеш? Я візьму ось цю синю. Правда ж, мені личить?

І ось знову ти пришвидшуєш перебіг подій. Цікаво, я колись зможу тебе наздогнати?

– Ти яку бажаєш?

Я знову почала перебирати варіанти, не знаючи, який обрати.

– Ти постійно ось так застряєш у своїй голові? Це не питання життя чи смерті. Просто вибери одну.

Ти знову змушуєш мене зробити вибір. Бачачи, як я розгубилася, ти додала:

– Окей, я візьму ось цю і цю, а ти, якщо захочеш, можеш взяти одну з них. Домовилися? – на цей раз ти мені усміхнулася.

Чому в один момент тебе дратує моя нерішучість, а в інший ти стаєш для мене зоною комфорту?

– І ти так і не відповіла про кімнату.
– Що саме?
– Є номер на першому і на третьому поверсі. Який хочеш?

І знову вибір.

– Хочу на третьому, – рішуче сказала я.
– Вау, ми стаємо дорослими, приймаємо рішення.

Ти зайшлася сміхом, взяла футболки й повернулася до рецепції. Я пішла слідом і зупинилася біля сходів.

– Дякуємо, обов’язково скористаємося, – ти широко усміхнулася власниці й підійшла до мене.
– Ходімо, – ти з цікавістю поглянула мені в очі й почала підійматися сходами. – До речі, легкий сніданок входить у вартість.
– Скільки я тобі винна?
– Ніскільки. У мене є накопичення, які я боялася витратити, але гроші потрібні, щоб їх витрачати, правильно?
– Але все ж…
– Можеш купити мені завтра каву, якщо тебе це так турбує. Ось ми й прийшли.

Кімната була невеликою, з гірчичними стінами й двома ліжками, накритими оливковими покривалами. Дуже затишно, подумала я.

– Закрий очі, – звернулася ти до мене. Я, не замислюючись, одразу виконала прохання. – Яка рука?
– Що? – нервово усміхнулася я.
– Ну ж бо, ліва чи права?
– Ліва.
– Чудовий вибір, – сказала ти.

Коли я відкрила очі, побачила, що ти простягаєш мені рожеву футболку, яку купила кілька хвилин тому.

– Я перша в душ, – ти скинула речі біля ліжка й попрямувала до ванної кімнати.

Я присіла на ліжко, дивлячись на футболку в руках. Я й хотіла рожеву, але думала, що в цьому кольорі матиму занадто м’який вигляд.

– Ванна у твоєму розпорядженні, – ти сіла на ліжко, вириваючи мене з роздумів. – Мене втомив цей день. Завтра встаємо рано, тому не засиджуйся допізна.

Я також пішла в душ. Теплий потік води зігрівав моє промерзле тіло після дощу, даруючи приємну легкість. Коли я повернулася до кімнати, ти вже спала. Я теж спробувала заснути, але сон кудись подівся. Лежала, намагалася рахувати овець, намагалася ні про що не думати, але в мене тільки розболілася голова.

Було б добре щось почитати, подумала я й згадала про твій блокнот у моїй сумці. Це неправильно – читати чужі записи. Але мені так хотілося зрозуміти, як працює твій мозок, про що ти мовчиш і не розповідаєш мені.

Від думок почало паморочитися в голові. Треба якось зупинити цей потік. Я гляну лише на першу сторінку, щоб задовольнити цікавість. Щоб краще зрозуміти, чому ти погодилася на цю подорож зі мною.