Читати книгу - "Звук Думки: Медитації на уявних звуках, Mr AnNiBa"

Перед самим початком медитації попрацюйте з ілюстраціями Космосу. Можете скористатися розміщеними в цій книзі, будь-якому іншому друкованому виданні  чи підібрати в інтернеті. Головна умова – на цих ілюстраціях не має бути зображення будь-якої істоти чи предмета некосмічного походження. Робота із зображеннями Космосу – останнє калібрування Вашого розуму перед початком діалогу.  

Важливо, щоб під час споглядання цих зображень Ви повністю відчули себе частиною космічного простору. Дозвольте своєму розуму відпустити земні турботи та зосередитися лише на глибинах Всесвіту. Уявіть, що Ви – одна з тих зірок, яку бачите перед собою, чи, можливо, комета, що мандрує нескінченними галактиками. Відчуйте єдність з космосом, спробуйте зануритися в його тишу та безмежність.

Тепер закрийте очі і перенесіть це зображення в уяву. Відтворіть його у своєму внутрішньому просторі, ніби перед Вами справжня панорама Всесвіту. Починайте заглиблюватися в тишу, яка оточує Вас. Вона стане важливим елементом Вашого медитативного стану. Прислухайтеся до внутрішнього звуку космосу, який зможете підсилити в міру заглиблення у цей стан.

Після того, як Ви ретельно опрацювали звук і візуалізували космічний простір, можете перейти до фінальної підготовки. Заплющте очі, уявіть нічне небо і той звук, що вже став для Вас знайомим. Дозвольте йому знову наповнити простір Вашої свідомості, створюючи відчуття цілісності та єдності з космосом. Відчуйте, як цей звук стає невід’ємною частиною Вашого внутрішнього стану.

Це – останній етап перед початком медитації. Зосередженість на звуці, візуалізації і внутрішньому спокої забезпечить Вам необхідну підготовку для входу у медитативний стан.

Нагадаю лише, що в тексті діалогу виділені «реперні» фрази, які за потреби, допоможуть легше його запам’ятати.

Кричуща тиша

Холодно. Цікаво, на скільки мене вистачить?

Тут так легко рухатися. Достатньо коротенької думки, і ти вже несешся у бажаному напрямку.

Він знає, що я вже тут. То підморгне зіркою, яка зовсім поруч зі мною, то влаштує калейдоскоп фарб на величезній туманності, схожій на повітряного змія.

Холодно. Та й на додачу гул стає все більш чутним та нудним.

Дякую, що приділив мені свій час. Хоча… Що таке час для Вічності?

Цікаво, як воно, існувати вічно? А як почувається частина цього вічного?

 Космос навколо стає все більш жорстким і безжальним. Гул поступово, повільно наростає. Ніби я наближаюся до його джерела. Від нього не можна втекти. Важко визначити, чим він породжений. Таке відчуття, що рухом всього навкруги.

Дивні метаморфози відбуваються с простором. Він став таким же мінливим, як ландшафт у горах. Простір навколо наче згортається, створюючи непередбачувані кола енергії, у яких я опиняюся, відчуваючи себе, ніби дрібна частина чогось величезного.

Нестерпний холод, гул та гойдалки у просторі.

Здалеку мчать метеори, їхній політ здається безшумним, хоча всередині мене гул стає дедалі гучнішим, настільки потужним, що здається, наче це вони, метеори, створюють цей звук. Між ними розпливаються величезні хмари туманностей, що яскраво переливаються всіма кольорами — червоний, синій, пурпуровий, що майже втрачають свої межі у нескінченності космосу. У кожній туманності я бачу неймовірні візерунки, які постійно змінюються, створюючи фантастичні форми, що здаються живими. Кожен рух цих хмар нагадує танок невидимих істот, що існують у безмежності.

Цю виставу Він влаштував для мене. Як би не нестерпний гул та холод, вона в заслуговувала на овації.

Але я не можу відвести погляд. Зірки навколо мене, спочатку такі далекі і невловимі, тепер здаються зовсім поруч. Вони спалахують одна за одною, як живі точки, що створюють картини на чорному полотні Всесвіту. Я відчуваю, як їхнє світло переходить у мене, проникає через кожну клітину, нагадуючи про те, що ми всі частини одного великого космічного механізму. Сяйво зірок спалює все моє єство, наче я стаю частиною цього світла.

Таємничі, темні простори між зірками починають наповнюватися новими звуками, що виникають, наче сама тканина космосу починає вібрувати. Між зірками з’являються неочікувані спалахи — це зоряні вибухи, вони рвуться в просторі, заповнюючи все новими хвилями енергії, що порушують гармонію. Але кожен такий вибух надає сил та гучності цьому нестерпному невпинно наростаючому гулу. Вони зливаються в один потужний потік, і я відчуваю, як ці спалахи відображаються у моїй свідомості.

Він все про всіх знає. Він керує долею кожної істоти, що є його частиною.

Холод стає нестерпним. Якби я був тілесно тут, я б не витримав. Справжня біль пронизує моє тіло, але я нічого не можу зробити, окрім як прийняти це відчуття. Холод, який я відчуваю в цьому просторі, не можна порівняти з нічим знайомим. Це не просто температура — це відчуття величезної космічної сили, що стискає і розтягує мою свідомість, змушуючи її переступити межі можливого. Він заповнює мене повністю, і я розумію, що це не фізичний холод — це холод космосу, його абсолютна, безмежна природа, що не потребує тепла чи захисту.