Читати книгу - "Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова"

— Зараз приїду.

Приїхав Дмитро з дружиною і донькою. Його донька мене впізнала. А дружина спочатку придивлялася, а коли мала стягнула мої окуляри теж упізнала.

— Білосніжка, навіщо тобі окуляри? — запитала дівчинка.

— Щоб очі не боліли від яскравого світла.

Забрала окуляри й одягла назад. Але дитину довелося взяти на руки. Дівчинка примітила мене ще в садку, коли я стіну розмальовувала. І добре запам'ятала. З її подачі я тепер «Білосніжка».

— Струс середньої тяжкості. Мігрень ми купірували. Потрібен терміновий і якісніший відпочинок.

— Ним планую зайнятися, — сказав чесно.

Довелося ще Дмитру з Оленою розповісти мої пригоди. Вони відвезли мене на машині. Я, щоправда, під час під'їзду до будинку заїкнулася, що хочу в магазин зайти.

— Нея, — простогнав Дмитро.

— Що? Я голодною не засну. І голова знову може розболітися. Я цілий день нічого не їла.

У магазині посадили малу у візок на сидіння для дітей. Я швидко зібрала собі овочів, тим паче Дмитро сказав, що віднесе. Його дружина схвально кивнула. Вона з посмішкою дивилася як я легко спілкуюся з їхньою донькою. Олена, подивившись, що я набрала тільки овочі, крупи, молоко, яйця й олію, поклала мені дві курки.

— Тобі потрібно нормально їсти.

— Нея, у тебе гроші хоч є?

— Так, — а я дивлюся на візор під стелею, він показує рекламу з акцією, що відбуватиметься завтра в ранку в магазині техніки. — Сьогодні заплатили. Завтра акція на ту техніку, що я вибрала. Дуже вигідна пропозиція. Потрібно потрапити до відкриття. Я зможу дуже добре заощадити, якщо по тій акції куплю.

Дмитро з дружиною переглянулися.

— Тоді ми поїдемо з тобою. У тебе струс і тобі не можна залишатися самій за межами квартири точно.

— Буду дуже вдячна. Чай зі мною поп'єте?

— Уже завтра, за одне відзначимо обновки. На новій кухні.

Я поклала в кошик ще й тортик.

— Тоді він буде на завтра.

У магазині вранці ми були першими покупцями. І я одразу заявила, що хочу купити техніку за акцією.

— Вона не продається в розстрочку.

— Знаю. Сподіваюся, оплата карткою можлива?

— Так, — сказав продавець, приходячи до тями. — Будемо оформляти?

— О, так. Я на цю техніку давно збирала.

Він мені з розумінням посміхнувся. Вже коли оплачувала увійшла жінка — одягнена дорого-багато і сказала:

— Я прийшла купити техніку за акцією.

А їй показали на табличку "Продано".

— Як продано. Тільки десять хвилин як ви відкрилися! Ви за зв'язками її збули?!

— Діма, — покликала я тихо, — допоможи, не бачу.

Він подивився на аркуш, де я маю підписати. І поклав палець на нього.

— Нижче мого пальця.

— Дякую, а то погано бачу букви. А подекуди й не бачу.

— Вітаю з покупкою! — сказав нам продавець, який оформляв покупку. — Через годину вам доставлять додому.

— Ось ця білява купила?!

Діма взяв мене під лікоть і швидко повів на вулицю. А сам ще документи ніс. Олена тим часом гуляла з донькою на вулиці.

— Фух, ледве віднесли ноги. Ти молодець, однак, що вирішила до відкриття.

— Угу, я стільки збирала на ці диво девайси. Ти б теж до відкриття прибіг, бачачи повну ціну і суму знижки.

— Бачив, поки ти оплачувала. І очі в мене на лоб полізли. Поїхали до тебе чекати доставку.

— Ой, там старий холодильник потрібно виколупати з кута. Я його назад поставила.

— Приберу. Не розумію як ти ту махину тягаєш.

— Перекочую.

Олена, побачивши маленький старий холодильник, подивилася на мене з сумішшю поваги і "ти при своєму розумі".

— У тебе красиво! — сказала Маша.

Мені не тільки занесли, а й встановили техніку. А потім ми дружно пили чай із тортом. Решту дня я чесно відпочивала. Щоправда перед сном не втрималася і відправила кілька заявок за проектами. Вночі прокинулася від клацання. Світла я не вмикала і так усе добре бачу, енергетично. Але зараз я почула, як хтось відчинив вхідні двері й зайшов у квартиру.

— Вона повинна спати.

Я під ковдрою набрала останній набраний номер, Дмитра. А потім на мене кинулися. Стягнули ковдри і схопили за шию і спробували накрити чимось обличчя. Я заверещала, не знаю чи відповість Діма, але може хоч сусідів розбуджу. Мене вдарили по обличчю кулаком. І накрили рот і ніс ганчіркою. Я не вдихала. Рукою схопила табуретку, яка стояла біля дивана, вона ж слугувала приліжковою тумбою. І нею заїхала бандиту по голові. Він відсахнувся, і я ще раз приклала його по голові табуретом. Його подільник утік. Я мигцем тільки побачила обличчя і трохи статуру.

— Нея! — почула крик з під ковдри.

Дістала телефон і тремтячим голосом сказала:

— Жива, до мене вломилися.

— Втекли?

— Один так, одного я оглушила. Сподіваюся, не вбили, табуретом по голові.

Почула нервовий смішок.

— Зараз приїду. Олена вже зателефонувала Маркусу. Він на чергуванні сьогодні, буде раніше за мене. Якщо є чим зв'яжи цього.

— Угу.

— Ти взагалі ціла.

— Загалом так, — сказала тихо і хрипло. — Мене трясе.

Бандита я зв'язала старим простирадлом. Пустила його на мотузку. А потім почула, як двері скрипнули. Притиснулася до стіни з табуреткою в руках. Але Маркуса я впізнала і в темряві.

— Світло поруч із тобою вмикається, — сказала тихо.

Він увімкнув верхнє світло і швидко опинився поруч зі мною. Обережно оглянув і принюхався. Потім дбайливо обійняв.

— Чим ти його?

— Табуреткою, двічі. Я його тільки зв'язала.

— Добре.

Маркус тільки зараз звернув увагу, що я в піжамній сукні, під якою нічого немає. Він ковтнув і заплющив очі.

— Ти б могла одягнутися, — сказав він тихо.

Метнулася до шафи і, сховавшись за дверцятами, швидко одягнулася і застелила ліжко. У цей момент зайшов Дмитро.

— Як ти?

А я подивилася в дзеркало всередині шафи. Налився великий синяк на вилиці.