Читати книгу - "Наші обіцянки, Ана Маіс"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Зараз настане мій кінець.
Я зіщулилася, очікуючи бурю, яка зараз пройдеться по мені зі швидкістю, яка я буду здатна витримати, але в ту мить несподівано відкрились двері, і я не знала чи радіти мені, чи співчувати тому хлопцю, на якого зараз споглядав Давид своїм похмурим поглядом.
— Перепрошую, я не хотів вам помішати. — промовив хлопець.
Давид мало не спопелив його поглядом. Хлопець перелякано відстрибнув у бік.
— Наступного разу стукай перед тим як зайти, і старайся більше не робити таких помилок, бо звільню нахрін. — промовив Давид, зупинившись перед хлопцем.
Хлопець винувато опустив голову, і Давид вийшов з кімнати.
— Я ж не знав, що тут хтось є. — пробурмотів хлопець.
— Не бери в голову. Він сьогодні просто не в настрої. — сказала хлопцю.
Я схопила чашку з чаєм і попрямувала до свого столу. Мені пощастило, бо до кінця дня з Давидом ми більше не перетинались. Коли я їхала до дому я була така втомлена, що хотіла одразу завалитись на ліжко. Що я й зробила.
Потягнувшись до телефону я набрала номер сестри. Після декількох довгих гудків вона підняла слухавку.
— Я думала, що ти про нас вже забула. — мовила сестра.
Я важко видихнула, бо відчувала провину. Більше тижня я не появлялася вдома батька і сестри.
— Вибач, мені соромно. — прошепотіла в слухавку. — Як батько?
— Без змін. — промовила Віолетта. — Лікарі кажуть, що йому потрібно лягати в лікарню, бо за ним потрібний нагляд. Але ти знаєш який він впертий.
— Знаю.
— А як в тебе справи. Як Андрій?
Сестра ще не знає, що ми вже не разом. Схоже прийшов час розповісти їй.
— Ми розійшлись.
Вона замовкла на декілька секунд.
— Ти в порядку? — невпевнено запитала.
— Не переживай все добре. — лагідно промовила я.
— Точно? — не вгамовувалась вона.
— На всі тисячу відсотків. — впевнено відповіла.
— Гаразд. Я просто хвилююсь за тебе.
Я не хотіла більше засмучувати її, тому запитала :
— Розкажеш як пройшов в тебе день?
Я втупилась поглядом в стелю, доки сестра із захопленням розповідала про поїздку і звичайне студентське життя. Коли закінчила виклик вже було пізно. Мої повіки важчали і я заснула.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наші обіцянки, Ана Маіс», після закриття браузера.