Читати книгу - "Будинок безлічі шляхів"

class="p1">Приблуда явно не погоджувалась і якось зуміла виборсатися з Пітерових рук на стіл. На землю полетів іще один чайничок, і Чарлінина торба перекинулась. На превелике незадоволення Чарліни, з неї викотилися сочистий пиріг зі свининою і яблучний пляцок. 

— О, класно! — зрадів Пітер і вихопив м’ясний пиріг просто з-під носа в Приблуди. — Це вся твоя їжа? — запитав він, глибоко вгризаючись у пиріг. 

— Так, — сказала Чарліна. — Це мало бути на сніданок. 

Вона підняла з підлоги чайничок. Чай, що вилився з нього, раптом перетворився на брунатні бульки, які знялися в повітря, прокресливши серед решти бульок темно-жовту смугу. 

— А тепер дивися, що ти наробив. 

— Одним більше, одним менше — жодної різниці в цьому розгардіяші, — сказав Пітер. — Ти взагалі коли-небудь прибираєш? Дуже добрий пиріг. А той другий із чим? 

Чарліна подивилася на Приблуду, яка сиділа, плекаючи надію, поруч з яблучним пляцком. 

— З яблуками, — сказала вона. — І якщо вже їси, то поділися з Приблудою. 

— Це що, таке правило? — запитав Пітер, ковтаючи решту м’ясного пирога. 

— Так, — відповіла Чарліна. — Приблуда сам — тобто сама — його встановила і тепер дуже непохитна в його дотриманні. 

— Значить, що, вона чарівна? — висловив припущення Пітер, беручись за яблучний пляцок. Приблуда відразу ж видала кілька тихеньких благальних звуків і потрюхикала між чайничків. 

— Не знаю… — почала було Чарліна. 

Тут вона згадала, як Приблуда вміє потрапляти в будь-яке потрібне їй місце в домі, а ще — як перед Приблудою недавно відчинилися вхідні двері. 

— Так, — підтвердила вона. — Я впевнена, що вона чарівна. Надзвичайно. 

Пітер спроквола й неохоче відламав шматок яблучного пляцка. Приблуда заметляла розтріпаним хвостиком і стежила сповненим сподівання поглядом за кожним його рухом. Здавалося, вона точно знає, що саме Пітер робить, незважаючи на завісу з бульок. 

— Я бачу, що ти маєш на увазі, — сказав Пітер, передаючи шматок Приблуді. Собачка акуратно вхопила його зубами, зіскочила зі столу на стілець, а звідти на підлогу, і потрюхикала пригощатися пляцком кудись за торби з пранням. 

— Як щодо чогось гарячого попити? — запитав Пітер. 

Чогось гарячого попити — це те, про що Чарліна мріяла ще від моменту падіння з урвища. 

— Чудова ідея, — сказала вона. — Зроби, якщо тільки знайдеш як. 

Пітер розігнав бульки з-перед обличчя і подивився на шеренги чайничків на столі. 

— Хтось же заварив весь цей чай, — сказав він. 

— Певно, дідусь Вільям, — сказала Чарліна. — Тому що не я. 

— Але це означає, що це можливо, — зауважив Пітер. — Не стій там зі страдницьким виглядом, а пошукай каструльку чи щось таке. 

— Ось ти і пошукай, — парирувала Чарліна. 

Пітер кинув на неї спопеляючий погляд і рушив, відмахуючись на ходу від бульок, у бік раковини. Дійшовши, він, природно, зробив відкриття, яке перед тим уже зробила Чарліна. 

— Тут нема кранів! — вигукнув він недовірливим тоном. — І всі ці каструлі брудні. А звідки він бере воду? 

— На подвір’ї є колонка, — неприязно повідомила Чарліна. 

Пітер дивився крізь бульбашки у вікно, по якому досі стікали дощові потоки. 

— Тут є туалет? — запитав він. 

Не встигла Чарліна відкрити рота, щоби пояснити, як туди потрапити, а він вже рвонув, вимахуючи руками, через усю кухню до протилежних дверей, відчинив їх — й опинився у вітальні. Бульки вихором влетіли на звільнене ним місце, коли він сердито повернувся в кухню. 

— Це що, такий жарт? — недовірливо спитав він. — Чарівник же не може мати лише ці дві кімнати! 

Чарліна зітхнула, щільніше обмотала навколо себе кофтину і пішла показувати. 

— Відкриваєш двері ще раз і повертаєш наліво, — пояснила вона — і ледве встигла впіймати Пітера, який уже повертав направо. — Ні. Цей шлях веде у дуже дивне місце. Наліво — це сюди. Ти що, не розрізняєш? 

— Ні, — сказав Пітер. — Ніколи не розрізняв. Зазвичай я для цього пов’язую собі ниточку на палець. 

Чарліна закотила очі та пхнула його наліво. Вони опинилися в коридорі, в кінці якого у вікно голосно барабанив дощ. Поки Пітер роззирався, приміщення потрохи наповнилося світлом. 

— Ось тепер можеш повернути направо, — сказала Чарліна, підштовхуючи Пітера у відповідному напрямі. — Туалет за оцими дверима. А цей ряд дверей — спальні. 

— А! — благоговійно вимовив Пітер. — Він викривляє простір. Оцього я хотів би в нього навчитися. Дякую, — додав хлопець і зачинився в туалеті. 

До Чарліни, яка навшпиньки пішла в кабінет, долинув його голос: 

— О, класно! Крани! Вода! 

Чарліна прошмигнула в кабінет дідуся Вільяма і замкнула двері, а смішна покручена лампа на столі відразу ж засвітилася і почала розгорятися. Поки Чарліна дійшла до столу, тут стало майже так само світло, як удень. Вона відсунула «Дас Цаубербух» і взяла стосик листів, що лежали під книгою. Треба було перевірити. Якщо Пітер каже правду, то один із цих листів із проханням узяти в учні — від нього. Оскільки перед тим вона лише нашвидку їх проглянула, то не могла згадати, чи бачила такий лист від Пітера. Якщо ж у цій купці листа від Пітера не було, то вона має справу із самозванцем, не виключено, що з іще одним лабоком. Чарліна мусила це знати. 

Лист від Пітера виявився посередині стосика. Чарліна надягла окуляри і стала читати: 

Шановний Чарівниче Норланде, 

стосовно мого навчання у Вас, чи було б зручно, якби я прибув до Вас через тиждень, а не восени, як було домовлено? Моя мати від’їжджає до Інгарії та воліла би прилаштувати мене до свого від’їзду. Якщо з Вашого боку не буде заперечень, я з’явлюся у Вашому домі тринадцятого числа цього місяця. 

Сподіваюся, Вам це зручно. 

Щиро Ваш 

Пітер Регіс 

«Скидається на те, що все гаразд!» — подумала Чарліна зі змішаним почуттям полегкості та роздратування. Коли вона переглядала кореспонденцію попереднього разу, то, певно, зачепилася оком за слово «навчання» вгорі та слово «сподіваюся» внизу, а «навчання» та «сподіваюся» були у всіх цих листах. Тож вона подумала, що це просто одне із прохальних послань. Виглядало на те, що дідусь Вільям подумав так само. А може, він був надто хворий, щоб відповісти. Як би там не було, очевидно, вона приречена на Пітерове товариство. «От халепа! Ну, принаймні він не зловмисник», — подумала вона. 

Тут плин її думок обірвав наляканий крик Пітера, який долинув звідкись здаля. Чарліна поспішно запхала пачку листів під «Дас Цаубербух», схопила окуляри і вибігла в коридор. 

З туалетної кімнати виривалася пара, що змішувалася із заблукалими бульками. Вона майже цілком ховала в собі щось величезне і біле, що маячіло перед Чарліною. 

— Що ти зро… — почала вона. 

На більше їй не вистачило часу, бо оте величезне і біле щось вистромило велетенський рожевий язик і лизнуло її в лице. Це супроводжувалося гучним трубним звуком. Чарліна сахнулася. Скидалось на те, ніби її лизнув мокрий банний рушник, і водночас — ніби заскиглив слон. Вона притиснулася до стіни і глянула у величезні благальні очі істоти. 

— Ці очі мені знайомі, — сказала Чарліна. — Що він із тобою зробив, Приблудо? 

Пітер вискочив з туалетної кімнати, важко дихаючи. 

— Не знаю, що пішло не так, — відсапнув він. — Вода була не досить гаряча, щоб запарити чай, тож я подумав, що Заклинання збільшення зробить її гарячішою… 

— Ну що ж, негайно поверни все, як було, — сказала Чарліна. — Приблуда тепер — завбільшки зі слона. 

Пітер неуважно