Читати книгу - "Безлюдні острови 4-5, Вальдемар Лисяк"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Навіть мій сліпий батько є дуже вже розсудливий, щоб дивитися на такого злодія фініків, як ти!
- Якщо такий він розторопний, тоді в нього може око витекти, якщо я до нього наближусь.
Той зірвався з місця, але ж, якби забракло в нього сил, заточився і сівши на п'яти, видавив з себе лише чотири слова:
- Щур ти смердячий, кенсім!
Другий, потерпівши на честь, закричав жахливо, ніби проковтнув палюче вугілля, і почав проклинати першого, але не прямо, як то в звичці ординарної людини, але, оминаючи його особу, прокляв спочатку доброчесність його матері і матері його матері, потім пам'ять батьків до сьомого коліна, потім, застосовуючи гучних слів, зичив обвислих грудей його сестрам і чорної віспи його братам; дядькам зі сторони батька і матері, рівно і подальшим родичам і знайомим, щоб вони поламали руки та ноги, щоб в них випали всі зуби, і щоб вони перетворилися на свиней. Але він не встиг перебити всієї родини першого, бо той, прийнявши по мірі слухання вигляд людини, якому Аллах помішав пальцями розум, подумав собі: а мені здається, що ця сволота бажає мені поганого, і схопив того за рідку бороду. Другий зробив теж саме, тільки більш жадібно, і вони почали валятися по землі, вириваючи собі волосся, досить справедливо і майже порівну, штовхали лобами в животи, виламували руки зі ставів, кусали спорохнілими зубами, при цьому виючи так, якби це не лампа висіла біля стелі, але місяць, прив'язаний до заржавілого гака.
Їх розділив Назім, бо так наказав йому його пан; вони ж, коли він їх про це запитав, про що ж вони деруться між собою, відповіли, що за те, хто з них більше кохає шаха, бо кожен з них уважав, що любить його сильніше і вірніше. Після чого, не зважаючи на двох чужинців, вони продовжили дискутувати таким же чином, а монарх покинув їх будинок з душею, підвішеній в самій середині неба.
Але небо над містом було мовчазним (лише Фатх-Алі чув його солодкі співи), а обличчя в нього було чорним та бездонним. Вулички, криві та вузенькі, звільна пустіли, і лише тут, чи там можна було помітити світло, що сочилося через шпаринку, і часом звіддаля доносився сумний вий пса. В цій тиші працював неподалік мечеті курдський черпальник води, Ісмаїл, який заживав глибокого мислення лише тоді, коли не бачив поблизу когось, хто міг би його пригостити кийком і примусити працювати. Його завданням було видобування з шлунку землі рідкого скарбу для людей і крикливих мулів, що робив, обертаючи коловорот,що витягав з глибин колодязя повні води відра. Часами, коли він дуже довго ходив по колу на сонці, здавалося йому, що замість мозку в нього паруючий пілав, але він шанував власну працю, вірно вважаючи, що і найбільший мислитель нічого іншого не робить, як тільки крутиться по колу. Його знало небагато людей, найбільше троє, враховуючи сюди і імама, який судив його за крадіжку ріпи та обрізання хвоста шляхетній кобилі; але краще, однак, людині, якщо ім'я його в поважанні у малої кількості, ніж би с презирством поминали б нього тисячі, як ім'я того астролога з Медіни, який оженився в двадцять дев'ятий раз, коли двадцять восьма жінка втекла від нього з різником.
Так собі мислив Ісмаїл, лежачи під балдахіном ночі на широкій своїй спині, зрідка лише покритій виразками, коли раптом почав ретельно прислуховуватися, бо власним вправним, хоча й брудним, вухомвловив кроки двох людей. Дуже швидко зрозумів він в ту ж хвилину, що якщо чутно дві пари ніг, тоді хтось надходить, бо розумний він був, аж страх. Схопившись з землі, почав він швидко крутити коловорот, який заскрипів голосом сварливої свекрухи. Шах, зупинившись біля нього, спитав у свого слуги:
- А чому це чоловік цей прикутий ланцюгом до коловорота?
Назім подивився на Ісмаїла так, як дивляться на черв'яка, і сказав:
- А чому жінку треба замикати в гаремі?
- Невже він не кохає своєї праці?
- А чи жінка, яка вранці повинна втекти з пастухом, не каже вночі чоловікові, що кохає його? – питанням на питання відповів Назім зі спокійною гідністю філософа.
- Чи щасливий ти? – запитав шах у черпальника води.
- О так, пане, - відповів Ісмаїл, - я завжди щасливий, коли бачу мудрих і добрих людей, а з твого обличчя вичитую, що ти такий понад усіх.
Здивувався Фатх-Алі, бо обличчя його закривала вуаль темряви, тоді як же цей чоловік мг прочитати з неї що завгодно, хіба що помітив блиск, що променів з шахського обличчя. Тоді запитав він його вдруге:
- Чого ти прагнеш?
- Лише одного, мій пане, - попросив Ісмаїл, щоб ланцюг мені продовжили на половину сажня, щоб я міг вустами досягнути до води, яку черпаю.
- Так і станеться! – кинув вирок шах, - бо слушна і справедлива річ, щоб людина могла досита користатися плодами власної праці.
Після чого пішов, говорячи Назімові:
- Скажи візирові, що наказую я, щоб ще сьогодні, найпізніше – завтра, подовжити на половину сажня ланцюг цьому чоловікові, щоб ніхто не міг сказати, нібито у Фатх-Алі серце є глухим до потреб людей. А зараз повертаймось до палацу, бо за цей рік вже вчинили добре; і рік цей, мабуть, не був поганим, якщо народ мій має лише такі клопоти, про які ми сьогодні чули.
І повернувся тією ж хвірткою мертвих дівиць, дуже щасливий тим, що народ його кохає, і що нікому не робиться більша кривда, ніж ті, що справляють жінки, на що і сам Пророк не міг знайти ліків.
Назім же, побажавши володареві райських снів, направився до кімнат великого візира, де йому було наказано почекати у передній, доки не закінчиться нарада з міністрами. По суті ж Алаллін-Мірза Хан віві перемовини з двома любимими синами шаха, принцом Аббасом, який був царськими шпигуном при дворі свого батька, і принцом Мухаммедом Алі, що працював на Лондон. Обидва обдаровували один другого братською любов'ю і взаємно бачили по ночах один одного вбитих на паль, або ж живцем закопаних в пустинні піски, або ж кинутих до ями, наповненої скорпіонами, а перед тим обдертими зі шкіри; і обидва вони мріяли про трон, а відрізняло їх лише те, що перший мав надію заволодіти ним за допомогою султана Росії, а другий розраховував на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Безлюдні острови 4-5, Вальдемар Лисяк», після закриття браузера.