Читати книгу - "Безлюдні острови 0-1, Вальдемар Лисяк"

Селкірк сумно кивнув.

– Немає ні унції. Що, може ви і порох можете зробити?

– Ми можемо винайти щось краще, ніж порох, — буркнув Когут 1, — Скажи мені, а навіщо ти носиш пістолет за поясом, коли у тебе немає пороху? Хіба це не приклад пістолета стирчить з-під твоєї одежі?

– Я ношу, бо в ньому добре кресало, яким я розпалюю вогонь, і якби я його десь кинув, то він міг би намокнути.

– Розумію, — сказав Когут 1 і повернувся до своїх.

Наступного ранку (це була п'ятниця) Селкірк дізнався, що "з сьогоднішнім днем" він перестає бути правителем своєї території і стає слугою "Когутів". Він думав, що вони знущаються над ним, але ті були серйозні і, щоб довести це, заволоділи його печерою, хатинками та трьома красивими козами. Селкірк впав у лють, але коли його вдарили рогами, він вдарив цапа ногою, і вся його злість вилилася з його очей у потік безпорадних сліз. Когут 1 попередив його:

– І не намагайся повернутися до вчорашнього порядку, пристосуйся до нового, і ти зробиш мудро.

Потім він сказав йому прочитати наступний абзац з книги Екклезіаста: "Не будь похопним у своєму дусі до гніву, бо гнів живе в грудях дурнів. Не кажи: як це старе краще за нове, тому що ти ставиш це питання необачно. Мудрість краща за спадщину".

– Яка користь від мудрості, коли я нещасний! – схлипував шотландець, розтираючи рукою синець на сідниці.

– Помиляєшся, ти будеш набагато щасливішим, ніж раніше, ми краще знаємо, що для тебе добре. Я наказую тобі відтепер радіти і дякувати нам за добро, яке ми зробили тобі.

– Негідник! — крикнув Селкірк, мляво потрясаючи кулаком, — ти поплатишся за напад на людину.

За ці слова його били копитами, а коли він прийшов до тями, то почув від вождя:

– Ніколи більше не проклинай мене, навіть не думай про це, бо навіть думка може бути небезпечною річчю.

Щоб довести це, Когут 1 показав йому ще один фрагмент із книги Екклезіаста: "Не проклинай влади навіть у думках, ані в спальні, бо голос твій літатиме, як птах, у повітрі, і слова твої занесе крилатим доносом".

Селкірк піднявся з землі й простогнав, дивлячись у небо:

– Боже милостивий, допоможи! Христос розп'ятий, помилуй! Пошли спасіння слузі своєму!

– Можеш мене смішити, — люб’язно погодився Когут 1, — якщо тільки не забудеш, що ти мій слуга, а не того глухий, до якого ниєш. Оскільки сьогодні п'ятниця, то відтепер ти будеш називатися П'ятницею.

– Мати Божа, спаси мене, не хочу служити дияволові! – з останніх сил завив нещасний шотландець.

Цап насмішкувато глянув на нього і, обіпершись задньою частиною на пагорб, сказав такі слова:

– Зрозумій, дурне, що диявол є дитиною Божою, то чого б тобі Бог допомагав проти власної дитини?

– Брешеш! – наважився Селкірк, сподіваючись, що, якщо він зможе захистити Бога від наклепу, Той йому віддячить.

– Навіщо мені брехати, якщо я нічого з цього не отримаю? Безкорислива брехня ображає інтелект брехуна, а я не люблю, щоб мене ображали, — заперечив Когут 1, я просто хочу тебе просвітити, бо ж ти неук. Хіба не було сказано, що Бог є творцем усього? І Він не може бути творцем усього, не будучи також творцем зла. Якщо так, то Він створив князя пекла і засудив Єву народжувати дітей заради страху. Чиїм творінням є цей мерзенний світ, га?

– Таким його зробили люди, а не Бог!.. – крикнув Селкірк і тут же виправився: – ...Погані люди і погані тварини!

– Те-те-те! Писання, яке ти почитаєш, чітко говорить, хто створив цих людей і цих тварин такими, якими вони є. Один їх змайстрував, а другий відразу розбестив, тобто ще в майстерні, але другий теж був змайстрований першим! Я повинен про все це тобі нагадувати? Можу, в цьому я дуже добрий.

– Я знаю, що ти добре мелеш язиком, — прохрипів Селкірк, — Сатана завжди вміло ним молов.

– Неважливо, який він, важливо, що взагалі є. Наприклад, чи залежить він від Бога? Тому що, якщо це так, то такі відносини змушують нас вважати Бога відповідальним за дії диявола. І якщо він не залежить від Бога, то як можна позбутися філософського абсурду двох всемогутніх істот, які одночасно тримають кермо Всесвіту? Зрештою, сатана веде мільйони душ до знищення, і Бог нічого не може з цим вдіяти, хоча Він хоче, щоб усі були спасенними! Знаєш, що я думаю про це? Що Бог повинен бути безмежно вдячний сатані, тому що саме Бог оголосив, що нечестиві не залишаться безкарними, і в результаті йому довелося б подбати про це самому, якби диявол не виконував цю роботу за нього. А раз так, то диявол є Його лакеєм заради необхідної роботи, тобто вірним слугою Господа!

– Христа ради, що ти говориш! – налякано пискнув Селкірк, забувши про власну біду. — Диявол не слуга, а ворог Спасителя!

– Так? Що ж, поглянемо на проблему з цього боку. Якщо ми припустимо, що диявол є не співробітником Бога, а його ворогом, чи не випливає з цього, що він є вищим? Якби Бог знав усе, що станеться, а він знав, він повинен був знати, що з цього світу, який він створить, більшість людей піддадуться сатані та підуть на знищення. То чуму він просто не кинув всю справу в болото і не відмовився від цього шахрайства? Або якщо він бажав, щоб усі були порятовані, чому він не придумав якоїсь ідеї, що вони істотно були врятованими? А якщо Він не надумав таке, то як ви можете називати Його всемогутнім!?

Неосвічений шотландець був безпорадний перед цією сатанинською діалектикою. Його ситуація повністю відповідала реченню про кіз, яке Томаш Дзеконьський написав у ХІХ столітті у своїй "Історії Франції": "Коза, перш за все, тварина авантюрна, стає знаряддям тієї демагогічної атаки, пострахом...". Він міг лише скорився долі, що він і зробив, закривши в серці надію на зміни. Він сповнював для "Когутів" наймерзенніші послуги, збирав їм зелені смаколики, носив для пиття джерельну воду та готував листи ждя кореспонденції. Вечорами, перед сном, він молився втричі ревніше, ніж раніше.

А "Когути" тим часом вели жваву діяльність. Час від часу хтось з них зникав і через деякий час повертався, або взагалі не повертався. Бувало,