Читати книгу - "Подолати страх близькості, Ілсе Санд"

Наприклад, Мартін, матір якого не могла знайти до нього підхід і підтримати його (розділ 2), виріс. Він звернувся до психотерапевта через скарги дружини, яка ніяк не могла подолати дистанцію між ними.

Якщо психотерапевт використовує підхід, що зосереджується на стратегіях самозахисту, він намагатиметься виявити способи самозахисту Мартіна. Він скаже Мартіну, що бачить на цей момент, і поступово, коли Мартін усвідомить свої стратегії, вони втратять ефективність.

Цей діалог відбувся під час сеансу психотерапії, на якому терапевт використовував метод під назвою «інтенсивна короткотермінова динамічна психотерапія» — вид лікування, що зосереджується на стратегіях самозахисту.

Психотерапевт (П): Що ви хочете зараз зробити?

Мартін (М): Не знаю.

П: Ви помітили, що майже не дихаєте? (Затамування подиху — це ефективна стратегія інтрапсихічного самозахисту, яку ми часто несвідомо використовуємо, коли остерігаємося можливого болю.)

М: О, так. (Глибоко вдихає і сміється невмотивовано.)

П: Ви смієтеся? Що ви хочете зараз зробити?

М: (Відводить погляд.)

П: Ви помітили, що відводите погляд? Що ви зараз відчуваєте?

М: (Тиша.)

П: У вас стиснуті руки.

М: (Тиша.)

П: Ви сердитий?

М: Можливо. (Відводить погляд.)

Психотерапевт знає: коли стратегія самозахисту послаблюється, наступним прошарком найчастіше є гнів.

Щойно ми побачили перші вияви гніву Мартіна. Його автоматичні стратегії самозахисту дедалі більше втрачають силу, після того як їх виявили й озвучили.

Психотерапевт просить Мартіна описати всі три компоненти гніву: фізичні відчуття, розуміння та імпульс із супутньою фантазією. В ідеалі клієнт виразить їх психотерапевту безпосередньо.

Це може відбуватися так:

П: Які емоції я у вас зараз викликаю?

М: Роздратування.

П: Ви відчуваєте його у своєму тілі?

М: М’язи на ногах напружилися.

П: Що зараз хочуть зробити ваші ноги?

М: Права нога хоче штовхнути ваше крісло, щоб ви перехилилися і впали на підлогу.

(Мартін випрямляється і робить глибокий вдих, відтак дивиться на психотерапевта.)

П: Який вигляд у мого обличчя, коли я падаю на підлогу?

М: Дещо наляканий. (Мартін широко всміхається, і психотерапевт помічає у ньому енергію, якої раніше не було.)

Коли Мартін почне відчувати, переживати і виражати психотерапевту свої справжні, основні почуття, ймовірно, у нього в пам’яті виринатимуть дитячі спогади. Ситуації, які зумовили потребу у стратегіях самозахисту, раптом стануть дуже близькими. Потрібно вивести їх на світло та опрацювати. Всі почуття, які були надто гнітючими, слід прийняти, проаналізувати і виразити. Мартін відчує велике полегшення, коли зрозуміє, що тепер, у дорослому житті, разом з іншою надійною дорослою людиною може дати раду почуттям, які були нестерпними в дитинстві.

Почути про свої стратегії самозахисту в той час, коли ви їх застосовуєте, — це не найкраще відчуття. Зазвичай клієнти кажуть, що це вкрай неприємно — наче їх викрили, відібрали в них контроль і тепер вони не знають, що робити.

Клієнт, який розпочав курс інтенсивної короткострокової динамічної психотерапії, сказав після сеансу: «Певною мірою це найкраще і найгірше, що я будь-­коли відчував. Найгірше, тому що я почувався геть невпевненим і безпорадним. І найкраще, тому що це був той випадок, коли інша людина намагалася наблизитися до мене, не дозволяла мені викрутитися — вона вперто стояла на своєму».

Коли ви нівелюєте стратегію самозахисту, першими виявляються захисні механізми, спрямовані на навколишнє середовище, — зазвичай їх об’єктом стає психотерапевт. Коли їхня сила послабиться, клієнт, імовірно, відчуватиме роздратування до психотерапевта. Першими можуть виявитися різні почуття, але найчастіше це гнів.

Під гнівом є інші прошарки, які почнуть виражатися в ході роботи.

Пряма конфронтація зі стратегіями самозахисту, продемонстрована в по­передньому прикладі, корисна не для всіх. Але для декого вона може бути дуже ефективною, якщо використовувати її у правильний момент.

Іншим краще застосовувати обережнішу форму терапії, яка насамперед допомагає клієнтові краще відчувати й розуміти себе. Іноді стратегії самозахисту можуть зникнути самі, коли в них відпаде потреба, так само як кірка на рані відлущується, коли шкіра під нею заживає.

Іноді я обережно запитую у клієнта, чи не здається йому, що певний хід думок або поведінка можуть бути стратегією самозахисту, яка віддаляє його від глибших почуттів. Якщо він твердо відповідає «ні», я не тисну на нього, але подумки відзначаю, що або я помиляюся, або, продовжуючи метафору, шкіра під кіркою ще не загоїлась.

Деякі люди позбуваються зайвих стратегій самозахисту без допомоги професіоналів — самостійно або завдяки слушним порадам партнера чи друзів. Однак у більшості випадків корисно мати психотерапевта або іншого наставника на тому шляху. Це повинна бути людина, яка викликає довіру, яка може підтримати і вдихнути надію, коли смуток стає надто сильним.

Роздратування і гнів як самозахист

Коли викривається автоматичний прийом самозахисту людини, зазвичай це викликає в неї роздратування або гнів. Коли стратегії самозахисту Мартіна дали тріщину, він розсердився на психотерапевта. У багатьох із нас є тенденція дратуватися або сердитися, коли хтось намагається до нас наблизитися, — навіть якщо вони пропонують нам щось хороше — те, чого ми хотіли б.

Наведу приклад. Клієнтка на ім’я Хелен була постійно незадоволена своїми стосунками. Якось вона сказала мені, що її цікавить одне питання: у її колі знайомих на периферії був чоловік, який декілька разів пропонував їй зустрічатися, але вона йому відмовляла. З якоїсь причини він її дуже дратував — вона навіть не розуміла чому. Ми детальніше це дослідили, і Хелен почала формулювати можливі причини свого роздратування. Наприклад, вона не погоджувалася з деякими його поглядами. Але жодна з перелічених причин не могла пояснити таку потужну реакцію.

І тільки на пізніших етапах психотерапії ми знайшли цьому пояснення. Проявилося задавнене, непрожите горе, і, коли ми його опрацювали, Хелен почала набагато краще відчувати свою жагу турботи. А той чоловік перестав її дратувати. Власне, вона відчула велике бажання бути з ним, бо їй здавалося, що він може дати їй більше тепла та емпатії, ніж вона звикла отримувати.

Якщо ви приховуєте смуток, потребу чи біль, з якими втратили контакт, пропозиції турботи викликатимуть у вас змішану реакцію. «Забутий» біль намагатиметься вийти назовні й потребуватиме уваги до себе, щоб йому на зміну прийшов смуток.

Смуток — це шлях до зцілення рани. Але, оскільки наша психіка має вроджену потребу уникати болю, у нас може бути багато стратегій самозахисту — свідомих або несвідомих, які перекривають нам шлях і не дозволяють наблизитися до болю, щоб прожити його, встановити зв’язок із ним та інтегрувати його в нашу особистість.

Наші різні стратегії самозахисту мають багато рівнів. Верхній рівень — це ті стратегії, які захищають нас від нашого середовища, а під ними здебільшого перебувають гнів та роздратування.

Гнів — це ефективна форма як внутрішнього, так і зовнішнього самозахисту. Зовнішнього — тому що він змушує інших людей замикатися в собі та віддалятися від вас. А внутрішнього — тому що гнів залюбки займає найвищий рівень, тож ви перестаєте відчувати інші емоції (наприклад, безпорадність і смуток).

Гнів легко підтримується роєм думок про те, що вас обманули або образили. Люди, схильні до внутрішнього гніву, зазвичай зосереджуватимуться на роздратуванні та каятті. Це можуть бути думки про те, як добре все було б, якби вони вчинили інакше. Думки, які вони використовують, щоб пригнічувати себе. Внутрішній гнів, як