Читати книгу - "Тілоохоронець для не коханої, Олександра Малінкова"

     Пройшло вже декілька тижнів після випадку на даху. Час плинув поволі. Адель намагалася зайвий раз не потрапляти на очі. Арестов теж використовував цей будинок, лише для того щоб переночувати. Приходив поночі, а йшов ранком. Та сьогоднішній день став виключенням.

    На годиннику ще не було шостої ранку, коли Лекса збудив гучний шум та метушня. Власники помешкання досить голосно сварилися, в основному кричала щось Ада. Голоси лунали десь на подвір’ї. Вроджена тактовність підказувала молодому чоловіку, що не слід втручатися у подружню сварку. Сьогодні вони сваряться, а завтра помиряться, а він може лишитися без роботи. Коли метушня скінчилася й запанувала тиша, сповнений цікавістю Лекс все ж таки спустився вниз.

     Ада сиділа за кухонним столом та тремтячою рукою намагалася налити у келиха віскі.

- Доброго ранку, - тихо промовив він, прекрасно розуміючи, що воно не добре, адже дівчина старанно намагається відвернути від нього заплакане обличчя.               

- Чого тобі? – Різко запитала вона.

- Мені здається ти переплутала вранішню каву з віскі, - Лекс підійшов й взявши пляшку, поклав випивку назад у бар.                                   

- А мені здається, що ти забагато собі дозволяєш, раз ми вже на «ти», - Адель випила й закашлялася.

- Що сталося, Адо? – Стурбовано запитав він.                       

- А це має для тебе хоч якесь значення? Здається мій чоловік тобі платить, щоб ти охороняв мене, сеанси психотерапевта не входять у цю суму, наскільки мені відомо.          

- Можливо я зможу допомогти, - стримано відповів він.                   

- Допомогти? Чим?  Підеш зловиш вбивцю? Чи позбавиш мене чоловіка, який витрачає кошти моєї сім’ї на дівок? Все що ти можеш зробити, це зараз лишити мене саму, - прокричала вона.

    Зарозумілою та пихатою багачкою, такою він собі уявляв хазяйку будинку, і вона робить усе, щоб саме такою й здаватися.  Гордовито розмовляє з ним, кожного разу вказуючи на його місце, не підпускає до себе ні на крок. Якби він не бачив на свої очі, яким покидьком є Арестов, подумав би, що то вона сама винна у тому, що він так поводиться, що зраджує, що нехтує нею.

    Перший раз за весь час захотілося зібрати речі та піти геть. Нехай лишається сама.

    Але ж він вже досить дорослий хлопчик, чоловік, який вміє розрізняти людей та розуміє їх вчинки. То вже й цій на перший погляд, зухвалій особі дасть ради.  Пиячити вона точно не буде, принаймні тоді їй прийдеться позбутися його.                     

     Адель не витримала перша, просто лишила Олексія на одинці, а сама підтюпцем кинулася геть з кухні.                                    

     Розжарене сонце набрало найвищої точки на небі. Досить спекотний день. Оскільки Лекса збудили так рано, він не придумав нічого кращого ніж витрачати час на тренування. Зараз в одних шортах виконував вправи біля басейну.

    Адель вийшла з будинку й повільно крокуючи з склянкою у руці, дійшла до шизлонгу поруч з водою, та вляглася на нього. Замість звичної футболки й спортивок – жовтий атласний халат до самої підлоги на пояску. На голові, звична зачіска, волосся зібране у гульку, на обличчі все той же незмінний макіяж. 

     Сама того не бажала, але очі все одно вп’ялися в тіло цього Володарського. За останні два тижні він тільки те й робить, що займається спортом, тіло набуло легкої бронзової засмаги, а це татуювання, яке тяглося від лівого зап’ястка до самої шиї…  Як це розбачить? Як перестати залипати на його постать? Та ще й так відверто! Він ось-ось помітить!  З таким бойовим розфарбуванням, яке використовує вона, лише поглузує з неї. Ще одна багата дурепа зі своїми причудами…

      Скільки вже в неї не було інтимних стосунків? Вже з пів року мабуть. Як взнала, що Павло зраджує.

    Здогадалася не відразу, спочатку він досить вдало приховував це. Довго плакала того разу й намагалася відмитися, бо відчувала на шкірі його зрадливі дотики, а потім просто навмисно перестала слідкувати за собою, або наносила такий мейк, що від відрази чоловік не міг дивитися на неї, не то що доторкнутися зайвий раз.                           

      Все досить! Ще хвилинку й тоді вже точно досить!

     Він почав відтискатися від землі. М’язи на руках напружувалися, а Адель поступово відчувала, як втрачає контроль. Ось він підскочив й на мить їх погляди зустрілися.

    Боже, як не зручно! Вона лягла й накрила обличчя плетеним білим капелюхом від сонця. Відчула, як по ній сковзнула тінь, трішки підняла один з країв капелюшка. Лекс стояв зовсім поруч, а в руках у нього її склянка з холодним пивом. Ну принаймні воно було холодним десять хвилин тому.

- Не зарано для пива? Хоча навіщо я запитую, якщо для віскі о шостій ранку не зарано, - по його обличчю сковзнула легка самовдоволена посмішка.                    

- Просто жарко, - бовкнула Ада перше, що прийшло у її маленьку голівку.

      А що вона мала сказати? Що намагається хоч якимось чином забутися, хоч на годину відключити свій мозок, щоб не повертатися знову й знову до того страшного вечора! Щоб не згадувати в яке пекло перетворилося її життя! Щоб відчути себе хоч на хвилину вільною, а не пригадувати, чим закінчився останній її вихід за периметр цього настогидлого будинку.