Читати книгу - "Мій коханий ворог, Alek Sandra"

- Так не хочеться залишати тебе! І покидати твоє товариство, люба! Але, в мене вже запланована зустріч із ще одним клієнтом. - він попрощався і зібрався піти.

- Як шкода? - вона образливо закотила очі і прикусила губу.

- Побачимося у суді, в п'ятницю. - він поцілував її у щічку і пішов.

- До п'ятниці, Ентоні. - гукнула вона йому у слід.

***

Едді сидів на розкішному дивані в вітальні Антона, і потягував з пляшки пиво. На дворі була вже ніч. Антон щось готував на кухні:

- То чому ви посварилися із Стеллою? - запитав він в друга.

- Все через мою нову машину! Стеллі не сподобався колір. - Едді зробив черговий ковток пива.

- Ти серйозно? Господи, Едді! - Антон приніс закуски з кухні, які поставив на журнальний столик. І присів поряд із другом на диван, щоб скласти йому компанію.

- Так, я серйозно! І що мені тепер робити? - він запитав у друга.

- То пофарбуй її в колір, який вона хоче. Або купи їй таку саму машину. - Антон сперся на спинку дивану і ввімкнув телевізор.

- Тоні, ти геній! Завтра я куплю їй таку ж саму машину, і вона перестане чіплятися до моєї. - він засяяв.

- Давно пора! Якщо жінка від мене щось вимагає, я просто даю їй це! Це своєрідна інвестиція. Потім я можу отримати від неї, щось значно більше, розумієш? - Антон вирішив просвітити Едді в основах бізнесу.

- Так, все, окрім свого серця? - Едді покосився на нього.

- Друже, ти ще не знаєш, в мене воно кам'яне! - іронічно сказав він і додав: - А кому потрібен камінь? - так Антон знав, яке йому дали прізвисько і часто жартував на рахунок цього. Можливо, та аварія п'ять років тому забрала у нього рештки людяності. Він навіть не пам'ятав, яким був "до". До нього ще досі не повернулася пам'ять. Та йому часто снився один і той же сон: "Темно-волоса незнайомка з розтріпаним волоссям і заплаканими очима, що ніжно посміхається йому і говорить - Я люблю тебе, Буся"... Хто вона? Він часто думав про неї. Може не таким він вже й був безсердечним?

- Годі жартувати! Ти хороший хлопець, який хоче здаватися дуже поганим! Повір, я як ніхто інший, знаю тебе! - він допив своє пиво і поставив порожню пляшку на стіл.

- Ти справді так думаєш, Ед?

- Я це знаю, друже! Добре, мені вже час! Треба помиритися зі своєю крихіткою! - він підморгнув Антону і потис йому руку на прощання: - Бувай, чувак!

- Бувай! І удачі! - він потис руку Едді у відповідь.

Едді пішов, а Антон так і залишився сидіти на місці, обдумуючи його слова. Може й справді, я не такий вже й поганий. І зовсім не безжальний цинік, яким мене бачать усі. То ж який я насправді? Моя клята травма, через яку, я ніяк не згадаю своє минуле...