Читати книгу - "Алхімія, Аліна Скінтей"

Останнє не мало ніякого стосунку до листів, та натяк Катрайн зрозуміла, тому лише сердито пирхнула повітрям.

— Якби я кохав дівчину, мені було б байдуже на статус і решту речей. Якби довелося, я б пішов би за нею на край світу. Як на мене, то схоже що тобі горе-наречена-втікачка принц Деон морочив голову.

— Ти нічого не знаєш про нас. І наше кохання.

— Ну авжеж, я нічого не знаю, — спокійно Аріан знизив плечима. 

Далі їхня дорога йшла в гнітючій мовчанці. Катрайн не хотіла визнавати, що слова Даара могли бути цілком правдивими. Вона просто не могла визнати їх, адже тоді все, що вона пережила за останні два місяці нічого не варті були і від цієї правди її серце б розбилося. Це був той випадок, коли відьма відчайдушно вірила в рожеву солодку ілюзію.

— Кінь стомився, — сказав Аріан, зупиняючи чорного красеня буквально перед початком темного лісу.

— Тобто ми весь час їхали серед полів, а пішки вирішив ти йти саме в лісі? — обурливо вона запитала, але руку допомоги Аріана прийняла, й безпечно спустилася на землю. — Тут повсюди глухота. Й настають сутінки, що якщо нас застане якась нечисть?

— Ти відьма, — нагадав їй Даар надто очевидне. — Хіба твоя спеціалізація не знешкодження всього цього клятого поріддя?

— Та знаю я все це, але цей ліс… — вона затримала погляд на висоті, де горизонт ділився на пурпурове небо та далекі чорні смуги лісу. — Він нескінченний, — на видиху промовила Шеллі. — Нам що, доведеться ночувати тут?

— Ти ж хочеш до свого принца, прийдеться чимось жертвувати, — спокійно вимовив Аріан. — Ця дорога найкоротша.

Шеллі поглянула на коня, а потім перевела погляд на прикріплений рюкзак з якого виднілися скручені спеціальні ковдри-килими для сну на сирій землі.

— Як чудово, що зараз літо, — пробурчала Катрайн й рушила вперед.

Думати про те, що доведеться спати біля багаття, вона не хотіла, як і про те, що Деон справді відіслав за нею лише трьох людей. Вона не обмінювалася з ним листами, й гадки не мала відіслав він на її пошуки ще когось чи ні.

«Він чекає на мене! Чекає! Це ж його ідея була, втекти й прийти до його королівства. Ми кохаємо одне одного! Сумнівам не має місця!»

— Як щодо тебе? — надто різко запита Катрайн зупинившись на дорозі, через годину пішої прогулянки.

— Про що саме ти запитуєш?

— Як так сталося, що за весь свій прожитий вік ти не закохувався?

— Я кохав, — широко всміхнувся Аріан. — Тривалість звісно цього кохання вимірювалася кількістю монет та тривалістю бронювання.

— Тварина! — сердито пирхнула Шеллі.

— А що ти хотіла почути?! Сопливої історії про розбите серце, немає.

Та слова Даара залишились без відповіді. Сердита Катрайн протрималася ще зо три години.  Повне мовчання й сердите сопіння, Аріан навіть починав звикати до цього стану Шеллі. Сутінки опустилися повністю, пропозиція заночувати на галявині була ідеальною, як і спритне полювання на кролика, яке принесло задоволення від смаженого м’яса на вогні. Катрайн турботливо розклала спальні ковдри по різні сторони багаття, умовно проводячи межу між ними. Навіть коли Даар потурбувався про м'ясо, вона не стала сідати поруч з ним, а сіла напроти.

—  Що ти носиш у своєму рюкзаку? — ні з того ні з сього запитала Шеллі, дивлячись як Аріан майже не розлучався зі своїм рюкзаком, навіть бувши зовсім захмелівши, він поклав його під подушку.

— Тебе це не стосується. Як і мене, того, що ти носиш в своїй торбині.

— Це рюкзак!

— Та байдуже. Все, я, спати.

Сухість слів Даара чомусь зачепила Шеллі, якій стало ну ду-уже цікаво вміст його рюкзака. Ця цікавість була настільки сверблячою, що вона не змогла заснути. Цікавість яка навіть переборола страх того, щоб добровільно заснути в лісі, де водилась купа нечесті.

Дочекавшись сопіння Аріана, Катрайн тихесенько підвелася зі свого місця, й підкралася до сплячого відьмака. Сплячим він був ще гарнішим. Рюкзак він лишив біля голови, не підклавши його під голову як в таверні. Тихенько Катрайн просунула руку в середину, та не змогла повністю дослідити вміст. Невеличкі скляні баночки округлої форми на поверхні заважали.

— Що. Ти. Робиш?

Розкриті зелені очі Аріана налякали Катрайн, яка різко висунула руку, та її перехопив Даар. Він цупко вхопився в її тендітне зап’ястя, різко піднявши тулуб, щоб їхні очі тепер були на одному рівні. Вона все ще сиділа на землі, повністю заклякнув від страху. Аріан сидів також, свердлячи її сердитим поглядом. Аріан не відразу поглянув на її долоню, точніше кулак, який вона стиснула.

— Я просто… — вона змокла, а потім зойкнула. — Боляче! — її кулак розкрився, а очі Аріана ледь не вилізли з орбіт.

— Що ж ти накоїла! — сердито зашипів Аріан. — Чого ти взагалі нишпорила в моєму рюкзаку!

Шеллі вперше бачила відьмака таким злим, внутрішня сторона долоні все ще несамовито пекла, а коли біль зник, вона охнула, побачивши на долоні зв’язуючи знак. 

— Що це?

Аріан відпустив руку Катрайн, після чого поглянув на свою долоню. Він лаявся собі під ніс зо дві добрі хвилини, сердито й гучно дихаючи.

— На твоїй долоні такий же знак! — ошелешено промовила Катрайн. — Що це означає?

— Ти точно відьма?! — гаркнув Аріан, потираючи іншою рукою перенісся. — Ти ніколи не читала про зв’язувальні заклинання?

— Але ж я нічого не промовляла!