Читати книгу - "Нестримне серце, Богдана Малкіна"

Гості все прибували, часом батько знайомив його зі своїми новими друзями та колегами. Хлопець з нудьгою на душі вдавав, що йому цікаво.

Через дві години таких «веселощів» Андрій ладен був через паркан лізти, лиш би не залишатися серед цих людей з неймовірною за обсягами зарозумілістю.

Поки Андрій нудьгував за невеличким столиком, на протилежній стороні двору батько стояв поряд з Пилипенком, своїм новим знайомим. Чоловіки про щось розмовляли, тримаючи по келиху в руках. Хлопець на хвилину відволікся, спостерігаючи байдуже за іншими гостями, а коли поглянув на батька знову, біля них уже стояла дівчина з довгим пшеничним волоссям та тиснула руку його матері. Зацікавлений погляд Василіси Василівни яскраво виражав подальші плани.

– Дідько... – пробурмотів, підриваючись на ноги. В нього залишалося кілька секунд, аби вшитися, інакше мати почала б нав'язувати йому нове знайомство. Не довго думаючи, хлопець неквапливо, аби не привертати уваги, пішов у дім. Хоча відчинені задні двері люб'язно запрошували гостей всередину, всі залишалися під відкритим небом, надаючи перевагу теплому весняному сонцю.

Будинок був гарним та вишуканим. На першому поверсі знаходилася величезна вітальня з широким диваном, куди хлопець і сів, закинувши ноги на журнальний столик. Зайшов у мережу, подивився на фото Асі, подумки вибачаючись за те, що не зміг її побачити. Поглянув на годинник і ще більше занудьгував.

– Андрію! Ось ти де! А я все шукаю тебе! Хочу де з ким познайомити!

Голос матері був надто солодким, що означало одне – вона до біса сердита. Жінка стала поряд, однак він продовжував дивитися в телефон.

– Дякую, я напевно відмовлюсь, – розважливо відповів, прекрасно розуміючи, що роздратує її ще більше.

– Відмовиться він! – зашипіла, скидаючи ноги сина зі столика.

– Гей! – обурився хлопець, нарешті глянувши на матір. За її спиною стояла та сама довгокоса дівчина.

– Знайомся, це Маріанна, – відступила жінка вбік та обхопила дівчину за плечі, – вона першокурсниця, у Франка навчається.

Раптова зміна материного настрою не змогла залишитися непоміченою. Андрій, який лише на мить перевів свій погляд на дівчину, знову дивився, як жінка усміхалася та задоволено хвалила доньку Пилипенка.

– Факультет туризму, відмінниця та ще й староста, прямо, як і ти! Гадаю, вам знайдеться про що поговорити. А я піду до друзів. Повеселіться!

Хлопець провів докірливим поглядом Василісу Василівну, байдуже зиркнув на Маріанну, а потім знову сів у ту ж позу, в якій був до того, як порушили його спокій.

Дочка Пилипенка, звісно, була симпатичною. З гарним круглим обличчям, великими оливковими очима та акуратним носиком. Довге пряме волосся додавало її образу ніжності та якоїсь дивної незайманості. Однак на цьому  переваги закінчувалися. І справа була зовсім не в її характері чи вроді. Просто вона – не Ася.