Читати книгу - "Подаруй мені тата, Анна Дрімс"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я відчуваю, як його чіпляє останнє…
— Ну ось така я! — ображено випльовую. Він не сказав, звичайно, що я поводжуся як дівчина найдавнішої професії, але своїми словами наголосив саме на цьому. — Не подобаюся? — зло посміхаюся. — Викликаю огиду? Так от і не лізь у моє життя більше! Теж мені мораліст знайшовся.
— Ніка, — гарчить, йому явно не подобається ця розмова й те, куди вона йде.
— Що Ніка? — шиплю йому прямо в обличчя. — Тебе не було в моєму житті сім років, — ображено висловлюю, відчуваючи, що алкоголь пити сьогодні було не варто, в очах застигають сльози. — Ти сам із нього пішов. Пам'ятаєш? — відчуваю, як одна сльозинка таки скочується по обличчю. — І я пам'ятаю…
Наступної миті він міцно обіймає, притискаючи до себе. Намагаюся відштовхнути, але куди там – його обійми стають тільки сильнішими. Я заспокоююсь, вдихаючи аромат його впевненості та спокою.
Все-таки щось у ньому змінилося… Не пішов…
— Ігорю, відпусти... — прошу, відчуваючи, як від безсилля сльози котяться по моїх щоках.
— Я вже сьогодні казав, — спокійно вимовляє, мимохідь цілуючи мене у волосся. — Не можу…
Поруч із ним дуже добре, але не можна… не можна підпускати його до себе. Тому збираю всі свої сили та беземоційно говорю:
— Мене чекають, ти сам чудово усе чув, — відштовхую його, вириваючись із міцного капкана.
Швидким кроком йду до паркінгу, бачачи вільного таксиста. Їду, помічаючи, як Ігор пильно дивиться в мій бік.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. АнонімноУвага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подаруй мені тата, Анна Дрімс», після закриття браузера.
