Читати книгу - "Втрачена пара, Алена Бондар"

Глава  9

Варана повела дітей у бік угідь перевертнів. Всі притихли, йшли мовчки. Марк все більше похмурнів, розуміючи, що покарання не уникнути. Насамперед він турбувався про друзів, які неймовірним чином зникли дорогою. Розмірковував, що скаже батько про цю вилазку. 

Чи було воно того варте?

Може, треба було не ризикувати? Напевно вперше його відвідували такі думки.

А ще йому не зрозуміла поведінка свого ж звіра. Раніше у них таких розладів не було. Бувало, що тигр підкидав йому образи, тим самим спілкувався з хлопцем, але щоб повністю керувати, ніколи.

Що сталося?

Це питання не давало йому спокою, але часу обміркувати все йому не дали. Як за помахом чарівної палички з'явився Мирон, який йшов їм на зустріч. І тут Марк зрозумів, він а халепі!

А Мирон, як відчував, що треба прогулятися лісом. Тигренята були стомлені, але як тільки він їх відпустив -- одразу підбадьорилися, що видалося йому підозрілим. Вийшовши на галявину, яка була своєрідним кордоном, він побачив чудову картину. Матюкнувся собі під ніс та пішов на зустріч. До нього йшла молода жінка з двома дівчатками, але він одразу виправив себе -- відьма.

Що ж їй треба у них?

І тут він побачив причину їхнього візиту. Позаду йшов Марк, один. А де ще двоє... Обличчя тигра стало одразу серйознішим, він готувався до діалогу. Варана тим часом підвела дітей до чоловіка та звернулася.

– Я так розумію, це ваш? – вказала рукою на Марка.

– Так, це очевидно, – спокійно відповів Мирон, не треба нагнітати, краще мирно вирішити.

– Юний тигр вирішив, що кордон вигадали просто так, для забави, та без запрошення прийшов до нас. Вам би варто було навчати ваших кошенят серйозніше, – трохи обурено продовжувала Варана.

– Ми врахуємо, дякую за пораду. Чи можу я його забрати? – спитав Мирон.

– Так. Та прослідкуйте, щоб цього не повторилося, інакше... -- Варана не продовжила, думаючи, що чоловік сам зрозуміє на що вона натякає. Мирон не був дурнем, щоб не зрозуміти. Відьма поскаржиться верховній і тоді ця ситуація вийде за межі їхньої зграї.

-- Марку, йди до мене! – суворо сказав Мирон. Хлопець опустивши голову поплентався до чоловіка. Варана розвернулась та пішла. Простеживши за нею, Мирон повернувся до хлопця. Перше, що він зробив, це дав потиличник.

-- Ти наплів, якусь нісенітницю альфі та потрапив на тренування, тільки для того, щоб втекти?? – гнівно спитав Мирон.

А Марк був шокований. З ним ніколи так не спілкувалися й від несподіванки хлопец розгубився.

-- Можеш не відповідати, я усе зрозумів. Де спільники? – спитав Мирон, намагаючись заспокоїтися.

— Хіба вони не повернулися? -- ще більше розгубився Марк. Він думав, що друзі вже вдома.

-- Уяви собі їх немає! Ну, що далі пропонуєш робити? – спитав Мирон.

-- Шукати? -- перепитав Марк і підняв погляд на наставника.

-- Пішли до твого батька, будеш у всьому зізнаватися! – сказав Мирон та пішов у бік селища.
Як тільки вони дійшли, одразу попрямували до кабінету Саміра.

-- Ну, ось перший урок від мене. Здійснив вчинок, відповідай за нього, – Мирон не збирався жаліти хлопця, хай отримає від батька. Увійшли до кабінету: Мирон розгніваний, Марк розгублений. Самір закінчив свої справи та відпочивав. Він любив якісний віскі. З келихом у руці вони його й застали.

– Як тренування? -- спитав спокійно, поки не знаючи останніх подій, Самір.

-- Тренування не дуже, слабенькі, але як підростуть -- впораються. Мені сподобався Міха, придивися до нього.

Мирон відповів альфі спокійно. Марк розгубився, глянув на Мирона, а той спокійно стояв і спілкувався з батьком. Може пронесе!

-- Ага, зовсім забув про дрібницю... -- Мирон повернувся до Марка.

-- Твій син виріс лідером, хлопці всюди йдуть за ним, – наче хвалив Марка, – Знаєш, стратег також добрий, -- знову похвала.

-- Мені приємно, що ти хвалиш сина, але я хотів би дізнатися конкретніше за які заслуги? -- запитав Самір. Йому стало цікаво, що ж хлопці такого зробили, що заслужили на похвалу.

-- Так, давай, він тобі сам усе розповість. Ну чого ти мовчиш, Марк? Я так зрозумію, ти виявляєш повагу, не встряєш у розмову дорослих, – видає глузливо Мирон.

Ось цей випад не залишився поза увагою Саміра і він став більш серйозним. Син занадто мовчазний, поки його нахвалюють. Та де ще двоє?

Марку нічого не залишилося, як розповісти все про їхній план і грандіозні наслідки, що сталися згодом. Ось вона мить істини: що скаже батько? Це не перші такі витівки. Вони з хлопцями взагалі на місці дуже рідко сидять. Зазвичай батько посвариться та заспокоїться. Ось і зараз він сподівався на це.

– Я правильно розумію? Виправ мене, якщо десь помилюся, – на цю тираду відповів дуже тихо Самір. – Ти прийшов до мене та набрехав! Поперся на заборонену територію та ще й друзів по дорозі загубив. Мені треба виказати подяку відьмі за те, що ти цілий? -- з кожним словом альфа підвищував голос та на останньому він репетував.

– Так, батько, але я можу пояснити... – спробував вставити слово Марк та це була фатальна помилка.

– Якого? Я питаю... -- далі в реченні був мат, багато мату, Марк навіть не знав таких виразів до цього. Він зрозумів масштаб катастрофи та різко замовк.

— Так, емоції убік. Мироне, збери загін, знайди цих телепнів, одразу достав до мене. Марк у кімнату, поговоримо, коли ви будете всі разом. У мене для вас будуть чудові новини. Ви цю вилазку на все життя запам'ятаєте, -- віддав розпорядження Самір, трохи заспокоївшись. Як йому ця ідея не прийшла раніше в голову. Хлопчикам нудно, вони шукають пригод, тож він їм дасть їх стільки, що надовго запам'ятають. Як там натякнув Мирон: "Усюди за Марком". Ну що ж, чудово.

Мирон глянув на Саміра і все зрозумів, не обов'язково всі думки озвучувати в голос.
Хлопців шукали всю ніч та на ранок знайшли. Пошарпаних та переляканих. Часу обговорити, що сталося їм не дали, відразу всіх відправили до кабінету альфи.