Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

– І? – Зацікавлено підняла я брови, все-таки, якщо наг був категоричним у своєму рішенні, тоді що його зупинило? Зрозуміло, що ця історія без щасливого кінця.

– Рідні хлопця знайшли його кохану та вбили її, – видихнув чоловік, а в мене мурашки по шкірі буквально розбіглися. Швидше за все, вони (мурашки) намагалися виявитися якнайдалі від цих змій, для яких чуже життя нічого не означає.

– Капець…

– Так. Побачивши свою мертву кохану, нагшас звернувся до нашого Покровителя, просячи покарати всіх в обмін на його життя. Це вся історія.

– І що з ним сталося, він помер?

– Так. З його грудей виросло дерево, що знаходиться в печері сили, де ти опинилася вперше.

– Я не бачила там дерева… – пробурмотіла я, згадуючи величезного змія, досить агресивно налаштованого змія, якщо бути точною. – Там був лише…

– Шас Шанліс. Наш головний, він перетворився на змія і більше не залишав печеру.

Шанліс…

– Гаразд, гадаю, на сьогодні вистачить розмов, тобі варто відпочити, – зітхнув Сан. – Завтра я відповім на всі питання, які тебе цікавлять.

– Добре, – погодилася я, не стримуючи зітхання.

Дізнатися хотілося все й одразу, але я справді втомилася, тож відпочинок мені не завадить. Та й кому буде краще, якщо я звалюся без сил? Ні, якщо я хочу вибратися, то повинна стежити за своїм станом здоров’я.

Повернувшись до кімнати, Сан натиснув на виступ у стіні, який я навіть не помітила одразу. Стіна трохи від'їхала убік, відкривши моєму погляду ванну кімнату. Від радості та полегшення я не змогла стримати писку, готова будь-якої миті накинутися на чоловіка і розцілувати його. Все-таки бачачи простий «дизайн» кімнати і знаючи, що ми знаходимося посеред лісу, можна було чекати і корито замість ванної.

Зайшовши у ванну кімнату, я озирнулася, покрутила цілком звичайні крани, з благоговінням дивлячись на воду. Це найкраще, що було в цьому світі, не рахуючи попу-хвіст Ларі. Тепер можна спокійно вчитися читати та писати, паралельно шукаючи вихід із захисного куполу.

– Ти так зраділа… – промимрив Сан, не відриваючи від мене очей.

– Звичайно, – охоче кивнула я, заплющивши очі. – Особиста ванна кімната – це чудово.

– Добре, змінний одяг на ніч шас Ларішшер уже підготував, – промовив чоловік, кивком голови вказавши на стілець, де стопкою лежало щось рожеве. – Не буду тобі заважати. Мирних снів.

– Ага, добраніч.

Як тільки двері за Саном зачинилися, я підійшла до стільця, беручи до рук і піднімаючи цей шедевр місцевої моди. Не скажу, що було погано, пеньюар виглядав цікаво: напівпрозора рожева невагома тканина, через яку буде видно все, що тільки можна, на тоненьких бретельках і, заалом, все. Ні білизни, ні панталон, лише пеньюар.

Не зациклюючись на цьому моменті, я вирушила до ванної кімнати. Переодягнутися є в що, вже добре, а решта неважливо, не буду ж я в пеньюарі бігати Храмом.

Скільки я відлежувалася у теплій воді, навіть не уявляю. Але я настільки розімліла, що сил залишилося тільки щоб витертися, одягнутися і дістатися до ліжка, буквально відключаючись на півдорозі до подушки.

Ранок зустрів мене якимось цвіріньканням і шипінням. Захотілося підвестися і настукати по голові сусідам, любителям звуків дикої природи. Гуртожиток – це не місце для чужих дивацтв! Втім, це бажання майже одразу ж зникло, варто було моєму ще сонному мозку згадати, де саме я знаходжусь.

Потягнувшись у ліжку, наче кішка, я широко посміхнулася, розплющуючи очі. Через невелике віконце проникало сонячне світло, роблячи кімнату яскравішою, так що мій настрій одразу ж піднявся на кілька позначок вище. Зараз би ще поїсти і я осяю це похмуре царство своїм прекрасним настроєм і усмішкою від вуха до вуха.

Тактовний стукіт у двері цього разу зовсім не налякав мене. Більше того, я підвелася, вже передчуваючи той момент, коли один із нагів занесе мені тацю зі сніданком.

– Заходь, – крикнула я, зацікавлено дивлячись на Ларі, що входив до кімнати з речами.

Як тільки чоловік з'явився в моєму полі зору, на моїх губах відразу ж розцвіла усмішка. Бідолашний Ларі навіть на секунду повзти перестав, побачивши мене у всій красі: сонну, пом'яту, з ковтуном на голові і диким оскалом.

– Шаса Свєта, я приніс ваш одяг, – схиливши голову, пробурмотів чоловік.

– Дуже цікаво, сподіваюся, білизна теж є? – Уточнила я, встаючи з ліжка.

Ларі залип десь у районі мого декольте, буквально не блимаючи, а я розправила плечі, роблячи свої верхні дев'яносто більш округлими та значними. Звичайно, у мене не п'ятий розмір, але й не перший, а майже третій, так що соромитися мені нічого.

– Білизна, Ларі, – підійшовши впритул до нага, прошепотіла я. Поки чоловік перебував у подобі трансу, я забрала у нього речі, бажаючи оцінити виконану ним роботу, і зрозуміти, чи я взагалі носитиму такий одяг. Бути пугалом мені зовсім не хотілося.

– Так, звичайно. Яка саме білизна потрібна?

– А яку білизну у вас носять жінки? – Ляпнула я, а потім насупилась, представляючи нагиню в трусах. – Питання знімається. Мені потрібні трусики та бюстгальтери. Я бачила вчора корсет шаси Лешшарі, у неї груди були виділені чашечками, ось мені так само, тільки без корсета, – спробувала пояснити я, вже перебираючи варіанти того, як ще можна донести до чоловіка свої думки.

– Добре.

– Ти зрозумів, що я мала на увазі? – Уточнила я із сумнівом, отримавши у відповідь кивок. – Гаразд. Трусики. Зазвичай це трикутники, які зшиваються між собою…

– Шаса… – тихо перебив мене Ларі, змушуючи замовкнути. – Я бачив учора ваші трусики, тож зможу зробити точно такі ж.

Підібгавши губи, я примружилася, скоса подивившись на чоловіка. Вчора цей змій і не дивився на мене майже, а сьогодні що? Раз у раз коситися на груди, які цілком радіють чоловічій увазі, якщо судити по стиснутих, точно від холодного повітря, соскам. І що з ним не так?

– Ларі… – простягла я, і чоловік підняв брови. Ось, міміка на обличчі є, ніякого відчуженого погляду. Він обманював мене чи що? – Ти чому вчора прикидався роботом?