Читати книгу - "Моя неймовірна спокуса, Аріана Мел"

Заплющую очі, піддаюсь цій хвилині. Його долоня обережно накриває мої груди і ніжними рухами починає пестити їх. Пристрасть, яка раніше була між нами, починає повільно прокидатись. Виникає заново і як густа патока розливається у моїх грудях, шугає вниз в осередок мого бажання.

Сотник розпалюється ще сильніше, відчуваю це. Я бачу голодний блиск в його зелених очах. Мені ще дужче кортить просто піддатися і забутися у цьому бажанні. Стерти згадку про Веремія і відновити те, що було з Давидом. Геть плутаюся у цьому всьому. Чомусь здається, що те що ми зараз робимо не до кінця правильно. Моє внутрішнє я опирається, не хоче цього примирення. Але чому? Чому, трясця? Коли ми вже стільки часу у стосунках.

Намагаюся ігнорувати внутрішній голос. Давид все більше мене пестить, його дотики обпікають. У якийсь момент я здаюся. Заплющую очі і просто поринаю у цей вир з головою. Не помічаю коли опиняємося на його ліжку, моє волосся вкриває подушку наче темне покривало. Ледь розплющую очі. Коли він встиг зняти з мене топ і ліф? Ще секунда і за топом летить спідниця. Я залишаюсь в одних трусиках. Жар прокочується хвилями тілом. Б’є в скроні адреналіном.

Давид також розпалився не на жарт. Його очі потемніли, тепер вони нагадують темне дубове листя. Він гаряче пестить руками мої груди, а губи прокладають доріжку з поцілунків вниз. Я бачу, що він горить і запалює у відповідь мене цим полум’ям.

А зрадливе тіло відповідає. Я вже не контролю емоції. Шкіра пече у місцях, де він торкається. А єхидні думки навіть зараз б’ються десь в глибині моєї підсвідомості. Їх ледь чутно, але все ж. Чому мене це все дратує? Чому не можу до кінця розчинитись, якщо вирішила дати ще один шанс нашим стосункам?

Я кусаю губи. Моє уривчасте дихання пришвидшується. Пристрасть зносить голову. Цей шал набирає обертів. Трусики летять за рештою одягу. Я заплющую очі, не втримую стогін, що виривається з мого горла. Коли ми зливаємось воєдино, я забуваю де я і з ким.

Так, я прагну забуття, це саме те, що мені зараз потрібно! Віддатися на милість цьому шквалу емоцій. Не мислити, не відчувати, а просто забутись, розчинитись.

Він починає шалений танок, все більше розпалюючись. Нашіптує мені на вушко гарячі звабливі слова. А я заплющую очі і зненацька так чітко бачу перед собою проникливий погляд і очі кольору грозових хмар, звабливу півусмішку і буквально відчуваю дотик його, Веремія, рук. У цю мить мене накриває такою сильною, гріховно-солодкою хвилею екстазу, що хриплий стогін виривається з моїх вуст. Серце стукоче так, наче хоче пробити грудну клітку. А за трохи, оговтавшись, я схлипую. Раз, другий. Гарячі сльози котяться щоками.

— Все гаразд, зайченя. Все добре, — Давид зціловує мої сльози, а я ненавиджу себе всією душею.

О Господи, яке «добре»? Що це зараз було? Яке в біса примирення? Я гублюся. Сама не розумію, як в такий момент можу думати про іншого. Про цього чоловіка, якого ніяк не викину з голови.

Глибоко вдихаю, та не можу заспокоїтись, стримати ридання. Хто ж я після цього? Хто?

Давид ніжно обнімає, а мене не відпускає це огидне відчуття.

«Ти зрадниця, Злато! Зрадниця! Зрадниця!» — кричить мій внутрішній голос.