Читати книгу - "За мить до кохання, Лаванда Різ"

Тіна

Не важливо, запитав би він дозволу або знову спробував рішуче продемонструвати мені свою майстерність поцілунків — у будь-якому разі Тріса чекав би облом. Тому що, поки я слухала його «лекцію», я зрозуміла, що «прийшов, побачив, переміг» — це не про нас із ним. Лекція вийшла кумедною, як і його нетерпіння, бідолаху Тріса ось-ось почне трусити, але... я хочу влаштувати йому перевірку. І лише тому, що він мені подобається. Може я й дивна, як стверджує Ева, але мені, щоб поцілувати хлопця, потрібно більше приводів, однієї симпатії замало. Адже поцілунки, особливо такі — це близькість, зв'язок, це довіра. Я не можу засунути свій язик в рот будь-кому. Якщо розлютиться, психане і завтра навіть носа не покаже, переключившись на іншу — отже, я все зробила правильно. А якщо прийме мою відмову гідно, продовживши шукати привід, щоб зі мною зустрітися — значить, заслужить поцілунок.

— Ти мені стільки тут всього наговорив, — трохи відхиляюся назад, коли подумки він мене вже цілує, а тут бац — і холодний душ. — Потрібно переварити інформацію, можливо навіть щось записати. Можна я теж дам тобі пораду?

Оце я його засмутила, навіть в обличчі помінявся. Даремно він від водички відмовився, зараз ковточок йому б не завадив.

— Мені її записати? – голос глухий, пониклий. Вбила я хлопця. Добила і розмазала. Але ж не тому, що я така нестерпна, я хочу, як краще. Загравши жовнами, відповзає від мене подалі, упирається ліктями в коліна і застигає в згорбленій позі, не дивлячись у мій бік.

— Трісе, щиро тебе прошу розслабся і будь собою. Не потрібно посилено штурмувати поставлену мету. Ти поспішаєш. Може, тому що відпочинок закінчується чи просто шукаєш пригод. А ось я не хочу, щоби зі мною просто розважалися.

— А якщо я не хочу бути самим собою? Той я собі не подобаюсь, — після невеликої паузи похмуро кидає у відповідь.

— Тоді тобі потрібна інша дівчина, якій по барабану який ти насправді, яка цілуватиме тебе будь-якого, а через місяць навіть не згадає, що ви разом мутили, бо шукачів пригод у літній період тут хоч греблю гати, весело запалюють, відтягуються і роз'їжджаються, а ми залишаємось. Для деяких у мене дуже нудні життєві принципи. Хоча мені з тобою цікаво, і ти мені подобаєшся. Та я не хочу змінювати свої погляди.

— Тоді навіщо пішла зі мною гуляти? — все ще не дивиться на мене, намагається стійко проковтнути гіркоту відмови, не виставивши себе повним недоумком.

— Захотілося дізнатися тебе краще. Мені здалося, що ти нормальний хлопець.

— А тепер так не здається? — нарешті повертається, дивлячись на мене уважним поглядом. Куди й почуття гумору поділося. Серйозний, я навіть сказала б сумний, тепер йому зі мною вже не так комфортно. Вечір не склався, образ героя-коханця акуратно зняли, змотали та затиснули в кулаку.

— Ще не знаю, — знизуючи плечима, відповідаю чесно, тому що мені б теж хотілося, щоб він був зі мною чесним.

— Я, мабуть, піду. Можеш не проводжати, — судячи з того, як він різко піднявся, Тріс зробив для себе якийсь висновок і прийняв рішення. Так, я безперечно не вмію морочити хлопцям голови, не бути мені фатальною спокусницею і колекціонер пригод з мене теж ніякий. Хочу бути щиро коханою. Якщо мій єдиний десь існує, то я наберусь терпіння і дочекаюся його.

— На добраніч, Тіно, — Тріс тупцює на місці, ніби збираючись духом. — Побачимося завтра? — Ого, тобто ти не здаєшся. Це добре.

— Завтра може не вийти. Я працюю, — підходжу ближче, бо таки збираюся його проводити.

— Де ти працюєш? — у слабкому світлі содового ліхтаря бачу, що він знову заграв жовнами.

— У кафе «Солоний бриз». Солодких снів, Трісе.

— Це навряд, — буркнув він, виходячи надвір. Повернувшись спиною до мого будинку, сунув руки в кишені, постояв трохи задумливо, після чого повільно побрів у бік центру. І поки він йшов — я дивилася йому в спину. Пробач, красунчику. В носі почало щипати і на душі раптом стало так паршиво. Виявляється, мені було добре із ним. Ось тільки я не впевнена, що ми побачимось знову, я зі своїми тарганами та купою справ для безтурботного відпочинку не підходжу. Та й взагалі… мені не варто до нього прив'язуватися, через деякий час він повернеться до себе додому і нас розділятиме океан, різниця в часі та ще безліч різних нюансів, які роблять стосунки на відстані неможливими. До того ж, номер мого телефону він не попросив, що ще раз доводить мою теорію. Дуже маленька і капосна думка, десь дуже глибоко сховавшись, встигла прошепотіти, що я дурепа і що мені варто було просто віддатися почуттям, ризикнути, потягнутися до його губ і зараз замість того, щоб киснути — рахувала б метеликів у животі, кайфуючи від задоволення. Щоб зрадницький жаль добре вивітрився з моєї голови я теж трохи постояла в задумливій позі і пішла спати.

…

— Тіно, та розвесела компанія за п'ятим столиком твоя, — старша знайшла мене в моєму куточку.

— Доро, я тільки-но сіла відпочити, — видаю промовистий стогін, але її не пройняти.

— Тобі платять не за відпочинок. Сама знаєш, літній період — це наш клондайк. Давай бігом, раптом залишать жирні чайові!

Вискакую на залу, повертаю до п'ятого столика і… хочу увімкнути задню швидкість, але крім як підійти і обслужити цю компанію іншого виходу в мене немає. І чому я раптом розгубилася, звідки ця боязкість? Тріс, його друзі та їхні подружки вже мене засікли, зменшитися та зникнути не вдасться.

— Доброго дня. Ви же готові зробити замовлення? — Як і належить, мило звертаюся до них.

— Привіт, Тіно! — Першим вигукує Ділан. — Тобі дуже личить цей фартушок! Просто супер!

— Можу подарувати тобі такий самий, — ясно, що швидко я від них не відв'яжусь. Тріс дивиться на мене, але нічого не каже. Такий дивний. І я не знаю, що сказати. А через присутність його друзів ситуація ще більш ніякова.

— А можна? Подаруй! Я тебе за язик не тягнув. Надягатиму його на голе тіло і чекатиму подружку на романтичну вечерю! Найголосніше з Ділана сміється Харві: