Читати книгу - "Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім"

— Не розповіси? — запитав вампір.

— І не сподівайся, Стюарте.

— Ти ж не називаєш усіх на прізвища. Чому саме мене ти не можеш називати на ім’я? — запитав він.

— Забагато честі. Слухай, я цілу ніч патрулювала, цілий день працювала. Втомилася, хочу додому і спати. А ти за мною хвостом вчепився.

— А, може, я хочу більше про тебе дізнатися? — запитав він, порівнявшись зі мною.

— Тримай друзів близько, а ворогів ще ближче?

— А ти ворог для мене? — він глянув на мене.

— Я мисливець, Стюарте. Одне порушене правило і я виконаю свій обов’язок. Будь то ти, Бейлі, чи будь-хто інший. Перед нашими законами всі рівні.

— І що, ось так просто рука на дорогу для тебе людину підніметься?

— Не знаю, навіщо ти про це розпитуєш, Стюарте… у таких, як я близьких людей немає.

— Зовсім?

— Що в слові «немає» тобі незрозуміло? — роздратовано запитала я, зблиснувши очима. — Розмову завершено. Йди, куди йшов, — холодно промовила я і пришвидшила крок.

— А я до тебе йшов, — промовив Стюарт. Я зупинилася і глянула на нього. Знову хитра усмішка.

— Такої дороги немає, — буркнула я і глянула через дорогу. По той бік стояв Вінсент і спостерігав за мною. То він нікуди не пішов? — От же… демон!

Сволота… зовсім жалю немає.

— Хто демон? Я? — здивувався вампір.

— Слухай зникни, Алексе, — швидко протараторила я, ще раз зиркнувши на демона. — Не до тебе зараз.

— Не зрозумів… — хлопець, помітивши мій погляд, оглянувся. — А, дійсно, демон. Та ще й неабиякий, вищий. Ти що, тікаєш? — запитав він, знову наздогнавши мене.

— Не відв’яжешся? — роздратовано кинула я.

— Не-а, — усміхнувся Стюарт.

— Ти поводишся, як мала дитина. Ще й тебе я виховувати не збираюсь.

— Не треба мене виховувати, — обурився Алекс. — Я сам про себе можу попіклуватися.

— Демони, за що ти мені на голову впав? — я важко зітхнула. — Якщо вже не відв’яжешся, то ходімо. Заглянеш до мене додому — вб’ємо двох зайців одним пострілом.

***