Читати книгу - "Правила батьківства"

звички в харчуванні наших дітей. Я зауважив, що мої діти без упину підкріплятимуться чипсами та печивом, якщо ми триматимемо ці продукти вдома (тому в нас їх немає). «О, мені пощастило. Мої діти не вагаючись віддадуть перевагу фруктам або свіжим овочам». Та, побачивши, як обоє її дітей жадібно налетіли на печиво, коли їх пригостили, я засумнівався в правдивості її слів. Річ у тому, що то була класична суперницька репліка, мета якої – принизити мене й моїх дітлахів і таким чином піднести свою родину.

Один із класичних прикладів змагання батьків стосується привчання малюка до горщика. Я знаю батьків, які почали висаджувати своїх немовлят на горщик, коли їм було декілька місяців, тільки для того, щоб випередити дітей своїх друзів. І таких, кому кортить, щоб їхні малята якнайраніше зіпнулися на ніжки і пішли. А також тих, хто вихваляється успіхами своїх дітей у спорті, музиці чи навчанні. Та найбільш підступними серед батьків, які люблять змагатися, є ті, що не хизуються демонстративно, а завуальовують свої вихваляння. Наприклад: «О, мені пощастило, що мої діти радше їстимуть фрукти, ніж чипси», маючи на увазі лише те, щоб ви і на мить не припустили, ніби йдеться про випадковість.

Ми, Правильні батьки, не змагаємося між собою. Ми достатньо впевнені у своїх силах і досить спокійно ставимося до власних недоліків, аби дозволити подіям іти своїм ходом та дати спокій дітям. Річ у тім, що батьки, які звикли змагатися з іншими, не тільки мають обмаль гарних друзів (з дітьми), але змушують своїх чад тримати планку, щоби ними хизуватися. Ці бідолашні малі переконані, що схвальне ставлення батьків можна заробити, лише довівши перевагу над своїми приятелями. Урешті, коли дорослішають, вони надто ревниво ставляться до чужих успіхів, відштовхуючи потенційних друзів, не кажучи вже про рідних братів і сестер. Існує безліч можливостей привчити дітей до здорового суперництва, не нав’язуючи при цьому згубної для них конкуренції.

Розумієте, проблема батьків, які бачать у своїх дітях лише переможців, полягає в тому, що вони невпевнені, знервовані та сумніваються у своїх батьківських здібностях. Тому вони мають принизити вас, аби зміцнити свої позиції. Тож не сердьтеся. Просто пожалійте їх. Це їх по-справжньому дратує.

Існує безліч можливостей привчити дітей до здорового суперництва, не нав’язуючи їм при цьому згубної для них конкуренції.

Правило 24

Ніколи не маніпулюйте емоціями

Чи ви коли-небудь уживали ці фрази (або подібні до них)?

• «Ти не цінуєш моїх зусиль».

• «Ти мене засмучуєш».

• «Це несправедливо щодо мене».

Впізнаєте щось із цього? Якщо ні – молодці, перегортайте сторінку. Якщо ж ви коли-небудь послуговувалися такими словами, ви, безумовно, не виняток. Проте такі фрази – вияв емоційного шантажу, і це погано.

За допомогою емоційного шантажу ви чините на своїх дітей опосередкований і підступний тиск, і, якщо ви вдаватиметеся до нього постійно, вони житимуть із усвідомленням власної провини, а також почуттям образи на вас. До того ж ви демонструєте, що ваші почуття для вас важать більше, ніж їхні, та показуєте приклад егоїзму, жаліючи себе й маніпулюючи емоціями.

Зауважте: ви з власної волі взяли на себе тягар батьківства. Діти за своєю природою – егоїсти, і ви, певна річ, потерпатимете від цього частіше за будь-кого іншого. Ніхто не дає вам права зривати на них злість: то не їхня проблема, що ви втомлені, роздратовані й вам дошкуляє відчуття, ніби інші сприймають ваші зусилля як належне.

Я не агітую вас виховувати в дітей егоїзм. Утім, вам потрібно уникати маніпулювати почуттями дітей. Зверніть їхню увагу на те, як їхня поведінка впливає на інших людей, або просто відверто поговоріть з ними. Замість докоряти: «Будь ласка, не проси мене грати з тобою у футбол, коли я такий виснажений», можна просто сказати: «Вибач, я надто втомився. Пограємо завтра».

Немає жодного сенсу торочити дітям: «Я працюю заради тебе, не розгинаючи спини, – готую тобі їжу, прибираю, перу твій одяг, воджу на футбол, скрізь підвожу тебе на машині…» Запевняю вас, що вони чутимуть лише: «Бла, бла, бла, футбол, бла, бла, бла…» Тож ви марнуєте слова. Безперечно, хтось має пояснити їм це все, але тільки не ви. Вам буде на руку, якщо ваш партнер, дідусь, бабуся, старша сестра чи хтось інший скаже дітям: «Не кидай одяг на підлогу. Чому мама/тато має прибирати за тобою? Невже ти вважаєш, що вони недостатньо для тебе роблять?» А вам належить аналогічно подбати про свого чоловіка або дружину. Імовірність того, що діти дослухаються до цих слів, набагато більша.

Ще один варіант – запропонувати їм на день помінятися обов’язками (бажано у вихідний, коли немає шкільних занять, інакше виховний момент виявиться невдалим). Ви пізно встанете та гратиметеся або ж читатимете майже цілий день, а діти хай виконують усю вашу роботу. Вони, можливо, не пристануть на таку пропозицію, та це означає, що вони добре поміркували над вашими обов’язками.

Сподіваюся, ви зрозуміли: емоційний шантаж не має виправдань, тому що існує чимало кращих способів навчити дітей не бути егоїстами – зокрема таких, які не залишають болісного сліду на все життя.

Діти за своєю природою – егоїсти, і ви, певна річ, потерпатимете від цього частіше за будь-кого іншого.

Звісно, дуже добре, що у вихованні дітей ви керуєтесь доброчесними, ліберальними принципами, та батьківська праця полягає насамперед у щоденних важких і виснажливих обов’язках – одягти, поміняти підгузки, вчасно зібрати й відправити до школи, вмовити з’їсти щось хоч трохи корисне, переконати вчасно лягти спати, посперечатися, чи варто купувати нові кросівки, яких їм заманулося.

Тож, гадаю, вам знадобляться якісь корисні повсякденні правила, здатні полегшити та зробити ефективнішою щоденну взаємодію, а також перетворити батьківство з виснажливої тяжкої праці на радість, якої ви так чекали.

Ці правила гарантують, що вам на втіху ваші діти стануть інтелігентними, допитливими, тямущими дорослими. Принаймні сприятимуть у цьому.

Правило 25

Привчайте їх до самостійності

Маю зазначити, що на той час, як вашій дитині виповниться 18 – або й раніше, – вона має остаточно подорослішати, стати мудрою та самостійною, здатною знаходити власних друзів, будувати власне життя, застеляти власне ліжко та прокладати власний маршрут Лондоном через станції метро. Отже, ваша місія завершена.

Якщо вашій дитині чотири роки, а ви досі годуєте її з ложечки, чи ви складаєте портфель чотирнадцятирічному підлітку, їм буде непереливки, коли доведеться самим давати собі раду. Отже, не робіть за них те, з чим вони здатні впоратися самостійно. І це не лише