Читати книгу - "Дай серцю волю, заведе у неволю, Кропивницький"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ява 10
Ті ж і Семен.
Семен (на порозі). А хто тут мене кличе? Маруся сказала, що якийсь чужий чоловік…
Микита. Семен!… Боже, в мене руки дрижать… голова горить… Страшно мені!… Убить?… Ні, ні, ні!.. Убить, а потім утекти… Куди втекти?… Зараз втекти? І вони завтра звінчаються… Люди все знають… Мене осміють… Ні, раз мати породила - не двічі й помирать!… (Підходить до Семена і удає з себе спокійного). Це я тебе кликав. Чого ж крадешся, мов той злодій? Бач, як ти загордував, що мене й не кличеш на сватання…
Семен. Тебе на сватання? Ти б таки й пішов? Окрім того, мені сказали, що тебе і в селі нема…
Микита. А де ж я був? Ти знаєш, де я був? (Бере Семена за груди).
Семен (відпиха його). Що це ти, здурів чи п'яний?
Микита. Здурів?! Я питаю тебе: де я був? Де я був? (Знову ухопив його за груди).
Семен. Та відчепись ти від мене! (Відкида його). Чого тобі треба?
Микита. Ти ще й штовхаєш мене? (Хапає його за горло).
Семен (пручаючись). Це розбій!
Микита. Ні, я шуткую з тобою! (Виймає в кишені складеного ножа).
Іван (хутко схопив Микиту за руки). Постривай! Не втнеш, Аврам, Ісака, бо коротка шпага!… Хлопці, сюди! Е, брат, шутки-шутки, а хвіст набік! Хлопці, сюди!… (Крутить Микиті руки).
Ява 11
Ті ж, парубки, дівчата, музика, старости, Одарка, Маруся і народ.
Всі. А що тут таке?
Іван. Ще й питають! Поможіть-бо вв'язать, пручається! (В'яжуть Микиту.) Бач, до якого ума доводе горілка!
Микита. Пустіть мене! За що ви надо мною знущаєтесь! Лучче втопіть мене або вбийте! Собаки! Іроди! Катюги!…
Маруся (з жахом). Микито-Микито! Що ти наробив?!
Микита. Геть з очей, гадино!… (Штовха ногою ніж). Семене, заріж мене, бо ти моїх рук не втечеш!…
Завіса
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Через три тижні. Середина Семенової хати. Все збіжжя новесеньке, хоч і не багате.
Ява 1
Зачепиха сидить на печі, Одарка пеклується коло печі.
Одарка. От бачте, бабусю, які-бо ви недобренькі! Скільки вас не просю, скільки не благаю, щоб навчили мене старосвітських пісень, а ви все не хочете. Помрете, то й пісні з вами помруть.
Зачепиха. І нащо тобі та старовина? Тепер всюди вже співають нових пісень або ж московських… Така вже тепер, бач, поведенція стала, що старе, то те ніби й непотрібне!
Одарка. Як кому. Іншому стародавнє до вподоби, а іншому новина.
Зачепиха. І тобі однаковісінько! Тепер вже все пішло навиворіт… Хіба я не бачу?! Що ж, чи скоро там твій обід поспіє? Може б, я тобі що помогла?
Одарка. Отакої вигадайте! Ви й рогача не піднімете! Вам тепера тільки казок казати та скубти пір'я ото ваша уся й робота. Коли пісні не хочете співати, то хоч казку кажіть!
Зачепиха. Казку? Я й до завтрього ні одної не нагадаю… Усі позабувала… А що-то я їх знала! А пісень, пісень, мабуть, і за тиждень не переспівала б!… Мій батько був з запорожців! Господи! Як почне, було, розказувать про ту войну - волосся догори піднімається. Ох, давно те діялось… (Заснула).
Ява 2
Ті ж і Маруся у вікні; вона розчіпчана.
Маруся. Чи живі ще? Чи ще не задавило вас щастя?
Одарка. Заходь в хату, сестричко! Від самого весілля ти й очей в хату не навернула. Спасибі, що одвідала! (Убік). Вона немов непритомна…
Маруся. Не дякуй, голубко, доки нема за що! А може, я заступила тобі сонечко, то я й відступлюсь від вікна, бери вже й весь світ сонця до себе!
Одарка. Ти щось чудне говориш!…
Маруся. Я прийшла до тебе за позикою. Уділи, сестрице-багачко, і мені свого талану, бо в тебе його повно, як одежі у злидня; у щасті ходиш, щастя топчеш, щастям умиваєшся, щастям укриваєшся!… Ха-ха-ха Там тепер у волості роздають талан, твій чоловік набрав повен запіл! Ха-ха-ха!
Одарка. Бабусю, що вона таке говорить?
Маруся. Твоє щастя-полова! Доки вітру нема, воно й держиться купи, а вітрець подихне - і полову як язиком злизало!… Позич же мені хоч частину того, чого і в самої бракує… Ха-ха-ха! Ох, яка ж ти щаслива!… Кличте і нас на веселі сльози, і ми з жалю потанцюємо!… (Зареготала і пішла).
Одарка (побігла до баби). Чуєте, бабусю, що вона звіщує? Ох, страшно мені!… Я речей її не зрозумію… Про які вона веселі сльози говорила? Певно, таки стерлася вона… Вона так страшно реготала, що й досі той регіт лящить і вчувається мені!… Чи не подіялось чого з Семеном? Здається, вона нічого такого страшного не сказала. Чого ж я уся тремтю? Чого ж на серцеві у мене ніби похолонуло?…
Ява 3
Ті ж і Семен (засмучений).
Одарка. Ось і Семен вернувся! А я тут без тебе мало не вмерла! Бачиш, і досі мов пропасниця мене б'є!…
Семен мовчки сідає за стіл.
Що це з тобою, мій голубе? Чого так засмутився? Голова болить? Чому ж ти не обіймеш мене, не приголубиш?…
Семен (обіймає її). Я?… Ох, боже милий! Твоя свята воля!
Зачепиха (прокинулась). От і гаразд, що ти, Семене, вернувся. А я задрімала, і сниться мені, буцімто у церкві стою. Ох, господи милосердний! Завтра великий празник. Сходіть, діточки, до церкви та помолітесь господеві… І я пошкандибала б, коли б здужала…
Одарка. Я тобі, мій голубе, завтра щось таке гарне, гарне подарую… Вгадай що? Не кажіть, бабусю! (Біжить до скрині і виймає вишивану сорочку). Бач, яка гарна!
Семен схиля голову до столу.
Семене, та що це тобі подіялось? їй-богу, я заплачу!…
Семен (тихо, в голосі чутно сльози). Що ж? Так, стало бить, мені на роду написано! (Співа).
Ой годі журитися,
Пора мені женитися;
Візьму я чорнявую,
Ще й личеньком білявую.
Вона гляне оченьками,
Моргне чорними бровами,
- Моє серце звеселиться!
Пора мені ожениться!
Гей, восени оженився,
А весною зажурився,
Записали у солдати,
Треба жінку покидати…
Плачуть карі оченята,
Сохнуть, в'януть бровенята.
Тяжко мені дивитися!…
Нащо ж було женитися?…
Одарка. Йому, бач, співи на думці, а до мене й не забалака!… Чим я тебе прогнівила?…
Ява 4
Ті
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дай серцю волю, заведе у неволю, Кропивницький», після закриття браузера.