Читати книгу - "Острів доктора Моро, Герберт Уеллс"

Я вирішив вертати назад. Круто обернувшись, я прожогом, мало не в розпачі, кинувся бігти через гущавину, прагнучи щонайшвидше вибратися на відкритий простір.

Зупинився я вчасно, бо мало не вискочив на галявину, яка утворилася, мабуть, від вітролому. Буйна памолодь уже почала боротися за вільне місце, а позад неї суцільним муром височіли дерева, обліплені виткими рослинами; густо росли гриби та розмаїті квіти. Переді мною, на вкритому лишаєм стовбурі поваленого дерева, підібгавши ноги, сиділо троє потворних створінь. Мого наближення вони ще не помічали. Одне з них скидалося на жінку, двоє - були чоловіки. Якщо не зважати на шматки червоної тканини, що оповивали їм стегна, вони були голі. Шкіра їхня була рожевувата на колір,- у жодного дикуна я не бачив подібної. Масивні обличчя були без підборідь, лоби занадто опуклі, а на головах стирчало ріденьке щетинясте волосся. Я ніколи не бачив таких твариновидих людей. Вони розмовляли, чи, певніше, один із них говорив до інших, і всі троє так захопилися, що ніхто й не помітив, як я надходжу. Вони хитали головами й погойдувались із боку на бік. Потворний чоловік так швидко сипав словами, що я, навіть чуючи їх, не спромігся будь-що второпати. Скидалося на те, що він править якісь теревені. Згодом його голос став іще верескливіший. Розвівши руки, він схопився на ноги.

Решта схопилися також і, розводячи й собі руками, заходилися вторити йому, похитуючись у такт пісні. Впадали в око їхні надзвичайно куці ноги та худі довгі ступні. Всі троє повільно заходили в танку, незграбно притупуючи ногами і махаючи руками. Якийсь примітивний мотив можна було вловити в їхній ритмічній скоромовці з приспівом «валула» чи «балула». Очі їхні блищали, на потворних обличчях сяяла дивна радість, а з безгубих ротів текла слина.

Спостерігаючи ці смішні, чудернацькі рухи, я нарешті ясно зрозумів, чим, власне, так неприємно вони вразили мене і збудили суперечливі відчуття чогось дуже незвичного й водночас дуже знайомого. Ці три істоти, захоплені виконанням свого таємничого обряду, мали достеменно людську подобу, і разом з тим було в них щось від тварини. Незважаючи на свою людську зовнішність і на лахміття одежі, кожне з них мало на своїм єстві відбиття чогось тваринного, що виявлялося в рухах, у поводженні, в якійсь невловимій схожості на свиню.

Я стояв, приголомшений цим відкриттям, і найжахливіші підозри закружляли вихором у мене в голові. Чудні істоти почали одна за одною підстрибувати й рохкати. Одне створіння послизнулося й на мить стало на всі чотири, перш ніж підвестися. Проте й цієї миті було досить, щоб помітити його тваринну суть.

Я тихенько повернувся й шаснув у кущі, холонучи від самої лише думки про те, що тріск гілки або шелест листя може викрити мене. Минуло чимало часу, поки я зважився йти вже вільніше.

Мене турбувало тоді єдине - відійти чимдалі від тих огидних створінь, і я й незчувся, як вибився на ледь помітну стежку, що пролягала між деревами. Перетинаючи галявину, я від несподіванки аж здригнувся, завваживши поміж дерев чиюсь пару ніг. Хтось крадькома йшов паралельно зі мною на віддаленні якихось тридцяти ярдів. Його голову й верхню частину тулуба закривало густе листя витких рослин. Я рвучко зупинився, сподіваючись, що те створіння не помітило мене. Та в цю ж мить зупинилося й воно. Мене так це сполохало, що я насилу стримався, щоб не кинутися звідси стрімголов.

Тоді, пильно придивляючись крізь густе плетиво гілля та листя, я впізнав тулуб тієї самої напівтварини, яку бачив біля ручаю. Вона повела головою. Коли потвора глянула на мене, з мороку дерев блиснув зеленавий вогник її очей і зараз же погас, як тільки вона відвела голову. Це страховисько якусь хвилину стояло нерухомо, а потім чкурнуло навтікача в зелену гущавину кущів та дерев і за мить зникло з очей. Я вже не бачив його, але відчував, що воно зупинилося й стежить за мною.

Що ж воно за створіння, думав я, людина чи тварина? Що йому потрібно від мене? Я не мав ніякої зброї, навіть палиці. Втеча була б цілковитим божевіллям. Та хай там що, а йому - хто б не був - забракне духу напасти на мене. Зціпивши зуби, я попростував до нього. Я силкувався не показувати страху, дарма що в мене мурашки бігали по спині. Я продерся крізь якийсь чагарник, укритий білим цвітом, і кроків за двадцять від себе знов угледів його. Він, вагаючись, поглядав на мене через плече. Я ступив ще пару кроків ближче, пильно дивлячись йому у вічі.

- Хто ти такий? - запитав я.

Спершу він намагався витримати мій погляд, а тоді несподівано вигукнув: «Ні!» - і підстрибом подався в кущі. Відбігши трохи, він зупинився і знову зиркнув на мене. В сутіні дерев очі його виблискували.

Душа моя сховалась у п’яти, але я був певен, що єдиний порятунок - це сміливість, і тому знову пішов просто на нього. Він повернувся й зник у заростях. Трохи згодом мені привиділось, ніби очі його ще раз блиснули з гущавини,- і це було все.

Аж тепер я збагнув, яка небезпека може чигати на мене в таку пізню годину. Сонце тільки-но зайшло, і раптові тропічні сутінки вже облягали небо зі сходу, а перший нічний метелик нечутно кружляв біля моєї голови. Я мусив квапитися назад, щоб не довелося провести ніч серед невідомих небезпек таємничого лісу.

Думка про повернення в отой страждальницький притулок була мені вкрай неприємна, але ж перспектива залишитися тут, серед нічного мороку й усіх несподіванок, які в ньому криються, була тим більш неприємна. Ще раз глянувши на синювату сутінь, що поглинула ту дивну істоту, я повернув назад. Спускаючись схилом струмка, я думав, що йду в тому ж напрямі, звідки й сюди прибув.

Занепокоєний зі всього, що побачив, я квапливо йшов уперед і невдовзі дістався рівнини, на якій дерев росло вже менше. Бліде прозоре небо, яке буває при заході сонця, бралося мороком. Небесна блакить дедалі тьмянішала, провалюючись у глибінь, і одна за одною з’являлися маленькі зірочки. Прогалини між дерев, просвітлини в далекому гіллі, які повивав синюватий серпанок, тепер ставали чорні й таємничі.

Я простував далі. Все довкола втрачало свої барви. Верховіття дерев, що чорними силуетами вимальовувалися на тлі блакитного неба, і все, що лежало нижче, зливалося