Читати книгу - "220 днів на зорельоті, Георгій Сергійович Мартинов"

В мій обов'язок, крім зйомок, входить чергування біля пульта.

Чергування провадиться безперервно, за раніше складеним графіком, це обов'язок всього екіпажу, але, за мовчазною згодою, Камов і я намагалися звільнити від нього обох астрономів, яким і без чергування роботи більш ніж досить.

Обов'язки чергового не складні: треба не допускати перегріву якогось одного боку корабля, повертаючи його навколо поздовжньої осі, щоб сонячні промені могли рівномірно нагрівати всю поверхню корпусу. Робиться це з допомогою масивного диска, діаметром два метри, який обертається електромотором. Швидке обертання цього диска викликає повільне обертання всього корабля. Як правило, черговий зобов'язаний попереджати про поворот, щоб не перешкодити роботі з телескопом. Затримка повороту великої ролі не відіграє, бо білий корпус зорельота добре відбиває сонячні промені і нагрівається дуже повільно.

Крім того, треба контролювати стан повітря, очищаючи його від вуглекислоти і замінюючи її киснем. Усі ці процеси здійснюються з допомогою натискування відповідних кнопок на пульті управління і перевіряються приладами, які реагують буквально на всі зміни, що відбуваються як із самим кораблем, так і всередині його. Наприклад, я вже згадував, що ми повинні зачиняти за собою всі двері, але коли б хто-небудь забув про це, то відповідна лампочка на пульті одразу звернула б увагу чергового мигаючим червоним вогником. Неуважність теж передбачена. При надмірному нагріві зовнішньої стінки диск, що обертає корабель, ввімкнеться автоматично і після повороту корпусу на сто вісімдесят градусів зупиниться. Якщо черговий забуде припинити подачу кисню, то кран закриється сам, як тільки концентрація повітря досягне норми. І так у всьому. Наш незвичайний корабель повністю автоматизований. Все робиться з допомогою чутливих і «розумних» приладів, що живляться електричним струмом, яким забезпечують нас портативні акумулятори величезної ємкості, виготовлені спеціально для Камова на одному з ленінградських заводів. Заряду цих акумуляторів вистачить на внутрішні потреби корабля на всі сім з половиною місяців польоту. Але ми маємо ще фотоелементну зарядну станцію, яка перетворює в електричний струм безпосередньо промені Сонця. І ця геліоелектростанція є, так би мовити, аварійною.

Все, що є на кораблі, крім його двигунів, можна замінити запасними частинами, а деякі особливо важливі прилади і апарати мають подвійну і потрійну заміну.

Думаючи про колосальну вагу того вантажу, який несе корабель, я в захопленні від могутності сучасної атомної техніки. Наші двигуни дуже малі в порівнянні з усім зорельотом, але, незважаючи на це, такі потужні, що змогли надати кораблеві величезної швидкості. Правда, Камов вважає цю швидкість недостатньою. Одного разу, коли зайшла мова про майбутні міжпланетні польоти і він знову пожалкував, що ми летимо надто повільно, я запитав його, чому він не примусив двигуни попрацювати довше, коли ми відлітали. Адже тоді набрали б ще більшої швидкості! Він відповів так:

— Теоретично це вірно, але практично справа складніша. Проблема великих швидкостей упирається в проблему матеріалу, з якого робляться дюзи3 та інші частини двигуна. При атомному розпаді виникає величезна температура, а тепер ми не маємо настільки тугоплавких металів, які могли б витримати такий нагрів тривалий час. Численними дослідами встановлено, скільки можуть працювати дюзи, і цього часу якраз вистачає на відліт із Землі, Венери і Марса. Запас дорівнює кільком хвилинам і призначений для непередбачених випадків. Навіть для спуску на планети я був змушений поставити ще два двигуни.

— А як же польоти в атмосфері? — спитав я. — Для них ми маємо двигун невеликої потужності, який може працювати довго, але розвиває невелику швидкість. Наш корабель є вершиною сучасної техніки, але він ще не досконалий. Візьміть, наприклад, той факт, що ми не можемо ні на одну годину довше затриматися на Марсі. Хіба це не свідчить про наше відносне безсилля? Якби корабель мав більшу швидкість, наприклад сорок або п'ятдесят кілометрів на секунду, або хоча б трохи більшу, ніж швидкість Землі, то ми могли б не зважати ні на які терміни і пробути на Марсі стільки, скільки буде потрібно. Але тепер ми зв'язані. Уявіть собі, що на Марсі трапиться нещастя з ким-небудь з екіпажу зорельота, наприклад, хвороба, викликана невідомим нам мікробом в атмосфері планети. Під час відльоту подвійна сила ваги може стати небезпечною для хворого, навіть смертельною, і все-таки ми будемо змушені вилетіти назад на Землю точно у визначену хвилину, незважаючи ні на які наслідки. Інакше експедиція загине повністю, бо ми не зможемо наздогнати Землю. В цьому полягає небезпека нашого польоту. Іншої небезпеки я не бачу.

— Мені здається, що є й інша, — сказав я. — Мені давно хотілося запитати: чому ви вважаєте непотрібним дивитися вперед? Адже корабель може зустрітися з одним з тих блукаючих тіл, про які ви мені самі говорили. Хіба не важливо своєчасно помітити таке тіло на шляху корабля?

— Дивитися вперед марно, — відповів Камов. — Дрібні часточки все одно неможливо помітити на такій відстані, щоб можна було вжити заходів проти зіткнення з ними, а якщо на шляху корабля трапиться крупне тіло, то про нього попередить радіопрожектор.

— Що це таке?

— Хіба я не говорив вам?

— Ні,

— Радіопрожектор, — сказав Камов, — це установка в принципі така сама, як і радіолокаційна. Працює вона на ультракоротких хвилях і за тим же методом — відбиття радіохвиль. Якщо на шляху радіопроменя зустрінеться яка-небудь перешкода, то цей промінь повернеться назад і дасть сигнал про перешкоду та відстань до неї. На нашому кораблі радіопрожектор працює безперервно, прощупуючи шлях зорельота, ніби «освітлює» дорогу. Його робота нагадує звичайний світловий прожектор, і тому його так назвали. Я був певний, що ви знаєте про нього.

— Вперше чую, — сказав я.

— Це могло статися тільки тому, що ваша підготовка до польоту провадилася прискореними темпами. А втім, — додав він, — ми навряд чи почуємо коли-небудь сигнал про небезпеку. Зустріч з крупним тілом, яке може бути небезпечним для корабля,