read-books.club » Сучасна проза » Пацики, Анатолій Дністровий 📚 - Українською

Читати книгу - "Пацики, Анатолій Дністровий"

219
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пацики" автора Анатолій Дністровий. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 10 11 12 ... 100
Перейти на сторінку:
партнера по команді, задуманого Делона, симпатичних дівах, блондинок, брюнеток, навіть одна лиса є, кумедних собак, котів, різноманітні моделі автомобілів, літаків, цицькатих секс–бомб, Сабріну, Сандру та інших привабливих курвів, дикі морди залізного Майка і Могамеда Алі, Гітлера з витягнутою рукою, Микиту Сергійовича Хрущова з кукурудзою у руках і багато–багато іншого мотлоху, який мені подобається. Цими вирізками різного розміру — від невеликих картинок завбільшки в сірникову коробку аж до метрових плакатів — по суботах і неділях, коли маю вільний час, я обклеюю шпалери від плінтусів і до стелі. Матір спершу протестувала, кричала, займаєшся не тим, чим слід, благала, ремонт, курва, тепер робити дуже дорого, не псуй шпалери, але я на це не звертав уваги, і вона невдовзі змирилася з моїм захопленням, спершу трішки бурчала, а згодом приходила до мене в кімнату, дивилася, як я пензликом акуратно намазую клей на картинку зі зворотного боку й обережно наклеюю на стіну, щільно підігнавши до сусідніх ілюстрацій–вирізок. Врешті, вона почала допомагати і зізналася, що стіни від цього стають цікавіші, ніж однотипні візерунки на шпалерах. Мені залишилася одна–єдина стіна, навпроти вікна, скоро дожену Діму Дефіцита, в якого кімната обклеєна повністю, немає вільного місця навіть на маленьку картинку. Щоправда, він, слоїк ходячий, в окремих місцях понаклеював порожні пачки фірмових цигарок, які постійно в нас виклянчував; ми перлися за місто на чернівецьке або львівське шосе купувати ці цигарки разом з іншими речами у пшехів, які приїздили в Україну на «мерсах», «фіатах», «жуках» до родичів. У них якраз була голодуха з електроприладами, і вони з радістю продавали, де тільки могли, жуйки, цигарки, кроси, туфлі, катонові куртки і штани, спортивні костюми, китайські кеди, словом, усе те, чого нема в наших магазинах й універмагах. Минулого року, коли я ще вчився у школі, нас із Ринею біля ресторану «Пролісок» застукали мєнти — ми якраз у одного дебелого вусатого поляка у фургоні міряли кроси. «To jest ekstra!» — підбадьорював він нас. Свою пару я встиг купити, а Риня тільки думав. Мєнти примусили Риню сфотографуватися (для цього вони, от козли, навмисне привезли з собою журналіста), як він натягує на ногу крос у польській машині, доповіли у школу, де ми на лінійці отримали втик від директора (від крику він був червоним, як варений рак), а на батьківських зборах отримали втик наші старенькі. Через тиждень вийшла стаття в обласній газеті з фотографією Рині, який міряє крос. У статті згадували моє прізвище. Мати кілька днів плакала, як я буду дивитися на роботі людям в очі? ти ростеш потворою, я ж тебе таким не виховувала, що скажуть сусіди? дуже рано починаєш, а що буде далі? Старший Машталір колись розповідав, як ще учився в школі, їм на політінформації втирали про те, як іноземець намовив радянського хлопчика за нові джинси піти в універмаг і купити совітський стяг, ганьба, казав учитель, ганьба, це те саме, що зрадити батьківщину. Згадую це, і мені стає смішно. Зараз полякам дозволили торгувати на окремо відведених ринках, і нікому не треба тепер їздити на шосе й нелегально купувати в них речі. Мати нарікає, що поляки за останній рік із наших магазинів вигребли всі телевізори, холодильники, праски, магнітофони, радіоли, м'ясорубки, електродрилі, транзистори, а тепер накинулися на малі інструменти, деталі, цвяхи, дроти, дверні замки, вимикачі, молотки, викрутки, всілякі двигуни, навіть на фарфор, скло та інший посуд. Бідують, а тому швендяють по світу, сказала вона. Да, поляки — гірші від тараканів. Відкриття польських ринків нам було на руку. Відпала охота купувати, і ми просто крали у пшехів речі з–під прилавків, деколи наших знайомих ловили, але це було рідко, оскільки на ринках товклися цілі зграї таких, як ми, хто вірив тільки у власні руки. Пригадую, як Риня вкрав лівий китайський кед із пари, а один наш знайомий з Баму вкрав правий, потім вони шукали одне одного і «ділили» цю пару між собою: Риня доплатив, і мав новісінькі кеди, які в Тернополі були рідкістю. До полудня я встигаю заклеїти картинками верхній лівий кут стіни, добряче болять плечі. Матір каже, що через тиждень будемо садити картоплю. Я не заперечую. Разом з вітчимом вона звалює до сусідки в гості дивитися бразильський телесеріал (канал, на якому він іде, в нашому старенькому «Електроні» не показує). Телефонує Риня, каже, що зайде через півгодини. 7

Ти тільки не кіпішуй, тьолка нормальна, ляля, ножки — м–му, підносить Риня пучки пальців до губ, буфера класні, словом, побачиш… Господи, якби ж то…

Ми ідемо 5–м троліком до залізничного вокзалу, від якого пройдемо пішки на Театральну площу. Біля «яєць» — це дві великі мармурові кулі по обидва боки від сходів до драмтеатру, — маємо зустрітися з тьолками; «яйця» — особливе місце, тут перезустрічалося пів–Тернополя. Риня цілу дорогу розповідає, що його старші двоюрідні брати пригнали з Німеччини іномарки, уявляєш, перші іномарки в Тернополі — «фольксваген» і «мерс»; да, це круто, думаю я, вони серйозні бандюки. Риня каже, що треба займатися серйозним ділом, робити пристойні гроші, підніматися і не страждати на дурку, всі ці наріки, гульба табунами до тридцяти–сорока чоловік — все це не те, нада нормальні тачки купляти і заробляти бабки, ти погоджуєшся? Да, знехотя відповідаю, хоча думаю зовсім про інше: мене непокоїть ця зустріч, я ніколи не був із дівчиною, через це, ясний перець, почуваюся незручно, ніби все роблю не так, навіть у найменших дрібницях… і це буде помітно, і, може, викличе сміх. Як усю цю біду пояснити Рині? Пауза. Думаєш про тьолку? — несподівано запитує він; здригаюся, таке враження, наче Риня читає мої думки. Да, якщо чесно, думаю. Ляля, каже він і сміється, головне багато не кілішкуй. Ляля — повторюю про себе це слово Рині, яке він інколи вживає стосовно класних тачок і класних тьолок. Толян, головне постійно чеши їй на вушко, баби це люблять, якщо замовкнеш, вона відразу подумає, що ти відморожений, зануда, доганяєш? Да, доганяю. Молоток, всьо в тебе вийде. Ми виходимо з тролейбуса, Риня дістає цигарку, прикурює й продовжує: ти маєш відчувати, бачити по її очах, коли вона на тебе дивиться захоплено, доганяєш? головне, щоб їй з тобою було цікаво і щоб вона не хотіла… ну, посратися з тобою, а

1 ... 10 11 12 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пацики, Анатолій Дністровий», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пацики, Анатолій Дністровий"