Читати книгу - "За двома зайцями, Михайло Петрович Старицький"

П р о н я. Ах, што ви!

Голохвостий. То єсть тут у нутрє у меня такая стремительность до вас, Проню Прокоповно, што хоч крозь огонь готов пройтить!

П р о н я (набік). Починається, починається! (До Голохвостого). Ах, ето ви кавалерські надсмєшки… Может, по кому другому; у вас стольки баришень…

Голохвостий. Ето ви пущаєте критику; я своєї душі, Проню Прокоповно, не покину лиш би гдє. Развє-хіба там, гдє ваша душа, — і больше в нікоторому мєстє.

П р о н я. А ви знаєте уже, яка моя душа?

Голохвостий. Ах, Проню Прокоповно, не рвіть меня как пуклю! Потому відітє, какой я погібший єсть человік.

П р о н я. Чого ж логібший?

Голохвостий. Потому здєсь у меня (показує на серце) такоє смертєльноє воспалєніє завелось, што аж шипить!

П р о н я. Когда б заглянуть можна було вам у серце.

Голохвостий. То ви би там увиділі, што золотими слов'янськими буквами написано: Проня Прокоповна Сєркова. Ах, но єжелі б золотой ключ од вашого серца та лежав у моєй душі у кармані, вот би я бив щасливий! Я би кожну минуту одмикав ваше серце і смотрєл би; не мився б, не помадився б, не пив, даже не курив би по три дні, та всьо б смотрєв би!

Проня. Ах, когда б же тому було правда? (Набік) Чого він навколішки не стає?

Голохвостий. Да пущай меня алад'ябль скорчить, когда, значить, брешу (Набік). Ну сміліще! (Стає навколішки). В грудє моєй — Визувій так і клекотить! Рішайте судьбу мою нещасную: прошу у вас руку й серце!

Проня. Ой, мамо моя! Я так стривожена… так сталось несподьовано… я… я… вас, ви знаєте… чи ви мене не обманюєте, чи любите? Я ще молода… не знаюсь у цім ділі…

Голохвостий. Ви не вєритє? Так знайте ж, що я рєшітельно нікого не любив, не люблю і не любитиму, окромя вас! Без вас мінє не жити на свєтє. Да еслі б я любив так Братську ікону, то міня б янголи взяли живим на небо!

Проня. Так дуже любите? (Схиляється до його).

Голохвостий. То єсть говорю вам — кип'яток!

Проня. Ой страшно!

Голохвостий. Не безпокойтесь… обхождєніє понімаю…

П р о н я. І я вас дуже люблю! Душка мой! (Дає руку і цілує його). Я согласна… буть вашою половиною. От только спросить благословенія… Папонько, мамонько!

Голохвостий хоче встати, але Проня задержує його.

Ні, стійте!

Проня, Голохвостий, старі Сірки й Химка.

Старі Сірки, раді і здивовані, важно виходять. Химка теж висовується з кухні з пляшками і шклянками.

Проня. Свирид Петрович Голохвастов дєлаєт мині предложеніє. |

Голохвостий. Прокопе Свиридовичу, і ви, Явдокіє Пилиповно! Я переговорил з вашою розумною дочкою Пронею Прокоповною про одну секретную вєщ. Я скоропостижно хочу женитися на їх, і вони согласні. Тепер я прошу у родителів, чи сдєлають вони честь поблагословить, значить, ето самоє предпріятіє.

Прокіп Свиридович. Як моя дочка, Проня Прокоповна, так хотять, то нам, старим, нічого перечити.

Явдокія Пилипівна. Еге ж, кажу, нічого перечити. Я ж кажу, нічого перечити.

Прокіп Свиридович. Тільки, тільки…

Голохвостий. Што? Может, я не ндравлюсь?

Прокіп Свиридович і Явдокія Пилипівна. Борони боже! Чи то можна? Чи то можна? Ми луччого жениха не хочемо для Проні, як ви, Свириде Петровичу.

Голохвостий. Єжелі што так, дак кланяюсь вам низько за ваше слово. Мерсі! (Цілується тричі з старим і старою). Про другія вєщі позвольте мині сватов прислать переговорить.

Химка пробує іти з вином, але її не пускають.

Прокіп Свиридович. Хоч і сьогодні! Я своїй дочці не ворог: що в мене в скрині, то все Пронине.

Явдокія Пилипівна. Все, все! аж чотири шовкові сукні, та ще й дорогі, — по три карбованці за аршин сама платила; п'ять пар черевиків на таких високих закаблуках!

П р о н я. Годі вам, мамо!

Явдокія Пилипівна. Що правда, то не гріх.

Голохвостий (тихо). Одначе поки тільки одні закаблуки… (Голосно). Придбали ви своєй дочце, вєрно, што і получче закаблуків од черевиків.

Явдокія Пилипівна. Чого в моєї дочки тільки нема? Одного золота покупили…

Голохвостий. А-а!

П р о н я. Годі-бо, мамонько, є ж охота розказувати.

Прокіп Свиридович. Про мене, хоч і до заручин, за мною діло не стало. Тільки, мабуть, у нашої Проні і золотого персня нема. Вони ще молоденькі, об тім не думали…

Явдокія Пилипівна. Де там нема? Ще позаторік купила!

Прокіп Свиридович. Коли є персні, то й поміняйтесь, діти: нехай ми, старі, на старості літ потішимось вами.

Голохвостий. Чи развє нельзя, щоб скоріше весілля? Бо я здається-кажеться вмру, как прийдеться ждать долго.

Проня. І я б хотіла, штоб швидче.

Прокіп Свиридович. Молоді! Ну, що ж, можна і на цім тижні, — як думаєш, стара?

Явдокія Пилипівна. Про мене. (Дає перстень). У мене все готове.

Проня наділа перстень на руку і міняється з Голохвостим.

Явдокія Пилипівна. Тепер і поцілуватись можна, так годиться!

Молоді цілуються.

Прокіп Свиридович. Сідайте ж, діти, рядком, а ми на вас полюбуємо ладком.

Всі сідають. Пауза.

X и м к а (вибіга з пляшкою, затикаючи її пальцем, піна так і ляпа). Ай, ай! Ґвалт! Я одтикала її, каторжну, одтикала, не бере; і зубами тягла і на самоварі гріла… а це як лусне, так і потекло!

Прокіп Свиридович. Пропало п'ять рублів!

Картина Завіса спада

Кімната Лимарихи зсередини; дуже прості обставини. Прямо — двері вхідні; направо — до пекарні.

Голохвостий сам.

Голохвостий (входить трохи збентежений). Дак оце і хата Секлити? Просто, дуже просто; і хто б думав, що в такім гноїщі лежить брильянт? (Загляда в кімнату). Одначе немаєть нікого… Чи не повернути б мені оглоблі назад? Єй-богу, страшно, щоб я ще з великого розуму не встроїв собі штуки! Ні, лучче, во всякім разі, хоч на минуту побачитись, ману пустить: єжелі вона чула щось, то можна одбрехатись; а єжелі не чула, то заспокоїти хоч на два дні, щоб і не допитувалась… Резонт, Свириде Петровичу, резонт. Да і на Галю хоч раз гляну… Ох, тольки ох, да й тольки! (Закурює папіросу). Одначе могу сказать, що мінє хвортунить: де ж — Проня аж пищить за мене; Сірки старі не знають, де й посадити зятя; боявся жида — не тольки укоськав, но