read-books.club » Публіцистика » Іван Виговський 📚 - Українською

Читати книгу - "Іван Виговський"

176
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Іван Виговський" автора Юрій Андрійович Міцик. Жанр книги: Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 10 11 12 ... 22
Перейти на сторінку:
Кримського ханства. На чолі української армії поруч з Хмельницьким стояв Іван Виговський. Саме він командував авангардом української армії і прийняв на себе перший удар величезної орди. Як свідчить польська «Віршована хроніка», його частини пробилися до Охматова і далі успішно боронилися від поляків та ординців, котрі безупинно насідали. Це дало змогу Богданові Хмельницькому розгорнути свої головні сили в полі і прийняти бій у більш вигідній ситуації. Війська ж Виговського не давали ворогу спокою, зокрема активно діяла українська артилерія. Хмельницький зумів вистояти під потужними ударами супротивника і навіть перейшов у контрнаступ і зняв блокаду Охматова при активній підтримці Виговського, сили якого здійснили вилазку. Врешті обидві частини українського війська знову об’єдналися і зуміли схилити терези перемоги на свій бік.

Головні ж події розгорнулися після весняного бездоріжжя. Вирушивши у похід з-під Білої Церкви, українська армія Хмельницького разом з корпусом російської армії Бутурліна підійшла до Кам’янець-Подільського наприкінці серпня 1655 р. Після нетривалої облоги міста було вирішено йти на Львів. Авангард української армії, яким знову командував Виговський, підійшов до Чорткова, в замку якого засів сильний гарнізон на чолі з сином брацлавського воєводи Павлом Потоцьким і чимало місцевої шляхти. Але досить скоро Виговський зламав опір ворога і взяв місто, Потоцький потрапив до нього в полон. Потім українська армія, разом з якою діяв корпус московитів В. Бутурліна, обложила Львів (25 вересня 1655 р.). Союзники розгромили війська Речі Посполитої під Городком, що забезпечило визволення Західної України. Облога Львова тривала з 25 вересня по 10 листопада 1655 р. Хмельницький ухилявся від кровопролитного штурму міста, що завдало б тяжких втрат як його війську, так і українській громаді Львова, і вступив з магістратом у тривалі переговори. До нашого часу дійшло 14 листів гетьмана, 9 листів Виговського і 3 листи генерального обозного Т. Носача, написаних під час облоги Львова, що містили у собі головним чином пропозицію капітуляції. Саме тоді у ставці Хмельницького за його особистої участі, а також за участі Івана та Данила Виговських, Зарудного, Лісницького, Тетері, Носача проводилися переговори з представниками львівського магістрату, серед яких був і відомий мемуарист Самуїл Кушевич. Зі слів останнього львівський студент Божецький відзначив у своєму щоденнику важливу роль Виговського-дипломата, вказавши і на деякі риси характеру Виговського. Якщо 7 жовтня на відмову послів капітулювати Хмельницький відреагував досить спокійно, то Виговський виголосив цілу промову «з великою фурією, щоразу б’ючи рукою по столу», і на примирливу відповідь Кушевича сердито сказав: «Доки козацька шабля засягла, там і козацька влада мусить бути. Тут не жарти!» Досить активним на переговорах був і Тетеря, котрий на закид польського посла Я. Хоменцького відповів: «Військо Запорізьке не піддавалося царю в рабство! Йшлося за нашу свободу, за війну проти ляхів!» Врешті взявши великий викуп зі Львова, Хмельницький припинив облогу. Його армія, однак, не гаяла часу дарма, а звільнила між тим Белз, Ярослав, взяла Ленчно, Парчев, Томашів, дійшла до берегів Сана і Вісли. Військо наказного гетьмана Данила Виговського навіть взяло Люблін (за винятком міського замку).

19—22 жовтня 1655 р. українсько-російські війська розгромили ординців під Озерною, внаслідок чого кримський хан не наважувався втручатися в українські справи аж до 1656 р. Але в період найбільших успіхів російських та українських військ в боротьбі проти Речі Посполитої (визволення Білорусії, Західної України, взяття Вільнюса, облога Риги) царський уряд зробив злочинний прорахунок у зовнішній політиці, що в подальшому тяжко вдарило по Росії, не кажучи вже про Україну та Білорусь. Росія припинила військові дії проти Польщі та Литви, і було оголошено війну Швеції, що дало змогу Речі Посполитій зміцнитися і у подальшому перейти у контрнаступ на сході. Це звело нанівець результати російсько-українського походу 1654—1655 рр. Українські представники не були навіть допущені до наметів, де велися переговори російських та польських дипломатів у Вільнюсі, їх не повідомили про умови встановленого перемир’я. Це було першим серйозним порушенням договору 1654 р. і викликало закономірну тривогу і гостре невдоволення уряду України. Російський посол в Україні А. В. Бутурлін писав зі слів Остапа Виговського про негативне враження, яке викликала в Чигирині звістка про Віленське перемир’я. У Чигирині тоді було скликано раду (12.10.1656 р.), яка одностайно прийняла рішення, скріплене присягою: «Будет кто на них наступать и им всем заодно противу того стоять». Грунтовнішу інформацію добули Ф. Бутурлін та В. Михайлов під час обіду з Остапом, Данилом і Костянтином Виговськими у Гоголеві (2.06.1657 р.). Прибувши до Чигирина, українські посли впали до ніг Хмельницького і зі сльозами на очах повідомили про інцидент у Вільнюсі, про те, що царський уряд нібито укладає мир з Польщею на умовах Поляновського договору 1634 р., тобто залишаючи Україну під Польщею. Тоді гетьман схопився «як божевільний, що розум стратив, закричав такі слова: «Вже, діти, тим не журіться! Я вже знаю, що робити: треба відступити від руки царської, а підемо туди, куди Бог повелить: не тощо християнського пана, але хоч і під бусурмана». Тоді саме Виговський, так принаймні свідчив його батько, насилу втримав гетьмана від цього наміру, умовивши його почекати на перевірену інформацію про умови Віленського перемир’я. До відкритого розриву з Росією справа не дійшла, але гетьман, відчувши справжні наміри царського уряду, посилив дипломатичну діяльність по зміцненню коаліції проти Речі Посполитої. Така коаліція дала б можливість прискорити визволення західноукраїнських земель і закріпити міжнародний авторитет України як суверенної держави. І, дійсно, невдовзі було укладено військово-політичні союзи Української держави та Трансільванії (договір від 7.09.1656 р.). Україна також розвиває інтенсивні контакти з Бранденбургом, який теж відкривав фронт проти Речі Посполитої, з литовськими самостійниками в особі князя Богуслава Радзивила, який одночасно був надзвичайно впливовою людиною у Східній Пруссії.

Чигирин став одним з найактивніших центрів європейської політики, куди безперервно прибували посольства з різних країн (Московська держава, Річ Посполита, Швеція, Австрійська імперія, Османська імперія, Кримське ханство, Молдавія, Валахія, Трансільванія, Бранденбург та ін.), звідки вирушали нові й нові українські посольства. Чи не зрозуміло, яку роль відіграв тут Іван Виговський? Більше того, в останній рік життя Хмельницького, коли той був тяжко хворий, саме Виговський перебрав на себе майже всі нитки державного управління. Про це виразно свідчить, наприклад, посол шведського короля Карла Х Густава Г. Лільєнкрона, котрий вів переговори з Виговським 12.06.1657 р.

У своїй дипломатичній діяльності Виговський спирався на ціле гроно таких видатних українських дипломатів, як Силуян Мужиловський, Іван Груша, Іван Ковалевський, Данило Оліверберг та ін. З

1 ... 10 11 12 ... 22
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Іван Виговський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Іван Виговський"