Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Цієї миті з каюти вийшов кузен Бенедикт. Як і зазвичай, весь у власних думках, він розсіяно блукав палубою, зазираючи у всі шпарини, нишпорив під клітками з курами, проводячи пальцями по швах в обшивці борту, — там, де вар облупився.
— Як почуваєтесь, кузене Бенедикте? — поцікавилася місіс Уелдон.
— Дякую вам, кузино, добре. Як завжди… Проте я вмираю від нетерпіння швидше повернутися на землю.
— Що ви там шукаєте під лавкою, містере Бенедикте? — запитав капітан Гуль.
— Комах, шановний, комах! — сердито відповів кузен Бенедикт. — Що, по-вашому, я можу шукати, якщо не комах?
— Комах? На жаль, вам доведеться потерпіти: у відкритому морі вам навряд чи вдасться поповнити свою колекцію.
— Чому ж це так, шановний? Хіба не можна собі уявити, що на кораблі опиниться кілька екземплярів…
— Ні, кузене Бенедикте, ви нічого тут не знайдете, — перервала його місіс Уелдон. — Сердьтесь не сердьтесь на капітана Гуля, але його корабель — взірець чистоти, тож ваші пошуки даремні.
Капітан Гуль розсміявся.
— Місіс Уелдон перебільшує, — мовив він. — Проте, мені здається, ви й справді даремно витрачаєте час на пошуки комах, особливо, якщо йдеться про пошуки в каютах.
— Знаю, знаю! — з прикрістю стинувши плечима, вигукнув кузен Бенедикт.
— Я вже обнишпорив усі каюти згори до низу…
— Але в трюмі, — продовжував капітан Гуль, — ви таки знайдете кілька тарганів, якщо вони вас, звичайно ж, цікавлять!
— Безумовно, цікавлять! Як можуть не цікавити мене ці нічні прямокрилі комахи, які накликали на себе прокляття Вергілія і Горація! — почав виголошувати кузен Бенедикт, гордо випроставшись на весь зріст. — Як можуть не цікавити мене ці близькі родичі «Periplaneta orientalis» і американського альбіноса, таргани, що мешкають…
— У бруді… — сказав капітан Гуль.
— Що владарюють на борту! — гордо поправив його кузен Бенедикт.
— Царство тарганів!
— О, відразу видно, що ви не ентомолог, шановний!
— У жодному разі!
— Послухайте, кузене Бенедикте, — посміхнулася місіс Уелдон, — сподіваюся, ви не вимагатимете, аби з любові до науки ми покірно віддали б себе на поживу тарганам?
— Я нічого не вимагаю, кузино! — відповів палкий ентомолог. — Єдине, чого я прагну, — це прикрасити свою колекцію яким-небудь рідкісним екземпляром.
— Ви невдоволені своїми новозеландськими знахідками?
— Навпаки, дуже задоволений, кузино. Мені пощастило спіймати там екземпляр жука-стафіліна, якого до мене знаходили лише у Новій Каледонії, тобто на кілька сот миль далі.
У цю хвилину Дінго, який весь час бавився з Джеком, підбіг до кузена Бенедикта.
— Йди геть, забирайся! — загаласував той, відштовхуючи собаку.
— О, містере Бенедикте! — вигукнув капітан Гуль. — Як можна любити тарганів і ненавидіти собак?
— Та ще й таких гарних собачок! — додав маленький Джек, обхопивши обома руками голову Дінго.
— Та… може… — пробурчав кузен Бенедикт. — Але ця огидна тварина обманула мої сподівання.
— Як, кузене Бенедикте! — вигукнула місіс Уелдон. — Невже ви й Дінго збиралися зарахувати до ряду двокрилих чи перетинчастокрилих?
— Ні, звичайно, — цілком серйозно відповів вчений. — Але ж Дінго, хоч він і належить до австралійської породи собак, підібрали на західно-африканському узбережжі!
— Абсолютно правильно, — підтвердила місіс Уелдон. — Том чув, як про це говорив капітан «Вальдека».
— Так от… я думав… я сподівався… що на цій тварині знайду хоч якихось комах, які належать лише до західно-африканської фауни…
— О, небо! — вигукнула місіс Уелдон.
— І я припускав, що, може, на ньому знайдеться яка-не-будь особливо люта блоха ще невідомого, нового виду…
— Ти чуєш, Дінго? — сказав капітан Гуль. — Чуєш, пес? Ти не виконав своїх обов’язків!
— Але я даремно вичісував йому шерсть, — продовжував із неприхованим смутком ентомолог, — на ньому не виявилося жодної блохи!
— Якби вам вдалося знайти бліх, сподіваюся, ви негайно би знищили їх? — вигукнув капітан.
— Шановний, — сухо відповів кузен Бенедикт, — вам не завадить знати, що сер Джон Франклін[22] ніколи даремно не вбивав комах, навіть американських комарів, укуси яких набагато болючіші від блошиних.
Гадаю, ви не будете заперечувати, що сер Джон Франклін у морській справі дещо тямив?
— Так! — Із поклоном відповів капітан Гуль.
— Якось його страшенно покусав москіт. Але Франклін лише дмухнув на нього і, відігнавши, з повагою сказав: «Будь ласка, йдіть геть. Світ достатньо великий для вас і для мене!»
— Так! — вимовив капітан Гуль.
— Так, шановний!
— А чи відомо вам, пане Бенедикте, — зауважив капітан Гуль, — що інша людина сказала про це набагато раніше за Франкліна?
— Інша?
— Так. На ймення дядечко Тобі.
— Хто ж він? Ентомолог? — жваво запитав кузен Бенедикт.
— Та ні, стерновий дядечко Тобі[23] не був ентомологом, але це не завадило йому, без зайвої, щоправда, поштивості, сказати мусі, яка гуділа біля його носа: «Забирайся, бідолашна! Світ великий, і ми можемо жити, не заважаючи одне одному».
— Молодчина цей дядечко Тобі! — вигукнув кузен Бенедикт. — Він помер?
— Припускаю, що так, — незворушно відповів капітан Гуль, — бо ж він ніколи й не існував.
Всі засміялися, дивлячись на кузена Бенедикта.
Такі дружні посиденьки допомагали урізноманітнювати довгі години плавання, яке вже
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «П’ятнадцятирічний капітан», після закриття браузера.