Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

Надвечір цього ж дня, 2 лютого, корпус «Вальдека» зник із горизонту. Капітан Гуль найперше зробив усе, аби зручно влаштувати Тома та його супутників. Тісний кубрик «Пілігрима» не міг вмістити зайвих п’ятеро людей, і капітан вирішив виділити їм місце на баку.[19] До того ж ці загартовані люди звикли працювати в важких умовах і були невибагливими. У погожу днину — а дні були спекотними й сухими — вони цілком могли там залишатися упродовж всього плавання.

Життя на судні, одноманітність якого лише ненадовго було порушено зустріччю з «Вальдеком», знову увійшло у звичну колію.

Том, Остін, Бат, Актеон і Геркулес раді були будь-якій роботі. Але коли вітер дме постійно в одному напрямку і вітрила вже поставлені, на судні робити нічого. Проте, коли потрібно було лягти на другий галс,[20] старий негр та його товариші взялися до роботи разом з екіпажем. І слід сказати, що коли гігант Геркулес брався тягти снасті, решта матросів могли стояти склавши руки. Цей могутній чолов’яга, зростом у шість футів з лишком, міг замінити собою лебідку.

Маленький Джек із захоплення спостерігав, як працює велетень. Він ніскілечки не боявся Геркулеса, коли той високо підкидав його у повітря, ніби ляльку. Джек верещав від задоволення.

— Ще вище, Геркулесе! — кричав він.

— Прошу, містере Джеку, — відповідав Геркулес.

— А тобі не важко?

— Та ви ж, мов пір’їнка!

— Тоді підніми мене високо-високо! Якомога вище!

І коли Геркулес підставив свою широку долоню і запропонував Джеку стати на неї обома ніжками, а потім витягнув руку і ходив так із хлопчиком по палубі, ніби цирковий атлет, Джек дивився на всіх згори вниз і, уявляючи себе велетнем, від душі веселився. Він напинався, аби стати важчим, але Геркулес навіть не помічав його зусиль.

Відтак маленький Джек мав уже двох друзів: Діка Сенда і Геркулеса.

Невдовзі у нього з’явився і третій друг — Дінго.

Як вже згадувалося, Дінго був не схильним до спілкування. Можливо, ця здатність з’явилася в нього на «Вальдеку», де люди йому були не до вподоби.

Але на «Пілігримі» настрій собаки швидко змінився. Джек, певно, зумів завоювати серце Дінго. Пес із задоволенням бавився з хлопчиком, а тому ці ігри були в радість. Невдовзі стало очевидно, що Дінго був із тих собак, які дуже люблять дітей. Щоправда, Джек ніколи не мучив його. Але перетворювати пса у жвавого скакуна, хіба ж це не чудово? Можна сміливо сказати, що будь-яка дитина обере таку «конячку» натомість найгарнішого дерев’яного коника, навіть якщо у того до ніг прикручені коліщатка. Джек часто з насолодою стрибав верхи на Дінго, який залюбки виконував цю забаганку свого маленького друга; худеньке хлопченя було для нього не важче, ніж жокей для скакового коня.

А яких втрат зазнавав щодня запас цукру на камбузі!

Дінго швидко став улюбленцем всього екіпажу. Лише Негоро намагався не зустрічатися з Дінго, який з першої ж миті, не зрозуміло чому, зненавидів кока.

Проте захоплення собакою не зменшило любові Джека до давнього друга — Діка Сенда. Як і раніше юнак проводив зі своїм маленьким приятелем увесь вільний від вахти час. Місіс Уелдон, ясна річ, була дуже задоволена цією дружбою.

Якось — це було 6 лютого — вона заговорила з капітаном Гулем про Діка Сенда. Капітан палко нахвалював молодого матроса.

— Можу ручитися вам, — казав він місіс Уелдон, — що хлопчик стане чудовим мореплавцем. Точно кажу, у нього вроджений інстинкт моряка. Мене вражає, з якою швидкістю він засвоює знання у нашій справі, хоча не має теоретичної підготовки, а як багато він дізнався за такий короткий час!

— До цього варто додати, — сказала місіс Уелдон, — що він чесний і добрий юнак, не по роках серйозний і дуже старанний. За всі роки, що ми знаємо його, жодного разу не дав ані найменшого приводу для невдоволення ним.

— Що й казати! — підхопив капітан Гуль. — Гарний хлопчина цей Дік! Недарма всі його так люблять.

— Коли ми повернемося до Сан-Франциско, — продовжувала місіс Уелдон, — чоловік віддасть його до морського училища, аби він міг отримати диплом капітана.

— І дуже добре зробить містер Уелдон, — зауважив капітан Гуль. — Я певен, що Дік Сенд колись стане гордістю американського флоту.

— У бідолашного хлопчика було важке сирітське дитинство. Він пройшов тяжку школу, — сказала місіс Уелдон.

Її уроки не минули даремно. Дік зрозумів, що лише наполеглива праця допоможе йому вибитися в люди, і зараз він на правильному шляху. Так, він буде людиною честі.

— Ну ж бо, погляньте на нього, місіс Уелдон, — продовжував капітан Гуль. — Він саме на вахті біля стерна і не зводить очей із фока. Він сама зосередженість і увага, тому судно йде просто за курсом. У хлопчика вже зараз виправка старого стернового. Гарний початок для моряка! Знаєте, місіс Уелдон, ремеслом моряка треба займатися змалку.

Хто не почав служби юнгою, той ніколи не буде справжнім моряком, принаймні на торговому флоті. У дитинстві добре засвоюєш уроки, і поступово твої дії стають не лише свідомими, але й інстинктивними, і зрештою моряк звикає приймати рішення так само швидко, як і маневрувати вітрилами.

— Проте, капітане, є чимало чудових моряків і на військовому флоті, — зауважила місіс Уелдон.

— Ясна річ. Але наскільки мені відомо, майже всі найкращі моряки змалку службу починали. Достатньо згадати Нельсона,