read-books.club » Фантастика » Війна з багатоликим звіром 📚 - Українською

Читати книгу - "Війна з багатоликим звіром"

125
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Війна з багатоликим звіром" автора Володимир Парал. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 10 11 12 ... 89
Перейти на сторінку:
йшли вранці порожнім пляжем, і раптом назустріч нам — хлопець, мама швидко потягла мене геть, щоб я його не бачив, але я все одно добре розгледів: з ліктя в нього звисало щось схоже на півметровий статевий орган, але насправді це був лише восьминіг, якого він щойно витяг з моря і ніс, перекинувши через лікоть, мов рушник. Мама в нас сором’язлива, як дівча.

На автобусній зупинці не було ані душі, вона нагадувала триметрового сніговика. Вкриті мазутом вуличні ліхтарі й шляхові знаки теж скидалися на тих страховиськ, у які перетворюються засипані свіжим снігом лісові дерева.

У повітрі літали пластівці, деякі з них були не менші від пекучих італійських медуз. Одного разу, коли був знявся вітер, згадалось Міхалові, ми з мамою вирішили поплавати у великих хвилях, але раптом у воді з’явилися червоні парасолі, що пекли, наче кропива. Я біг морською мілиною поперед мами (вона боялася мов дитина) і розкидав ті потвори на всі боки, щоб вони її не попекли.

Автобуси, напевно, вже не ходили. З кожної сміттєвої урни тягся бурий кущ мовби виноградної лози, а там далі здіймався справжній бамбуковий гай, схожий на зарості в Сухумському ботанічному саду, де Міхал з матір’ю їли морозиво. Так, я чимало подорожував, подумав хлопець. Адже тато хоче мені багато показати, а мама водить по картинних галереях та соборах, які, напевно, всюди однакові. І скрізь треба по півгодини чекати екскурсовода в розжареному автобусі. А після півгодинного огляду знову півгодини чекати в автобусі на тих, хто заблукав чи затримавсь. У Ватикані ми чекали добру годину. В сто разів краще подорожувати з рюкзаком і спати на вокзалах або просто неба… Однак під час літніх подорожей ми з мамою найбільше бачимо одне одного, бо вдома зустрічаємося, власне, лише в дверях. Напевно, це кепсько, коли мусиш їхати аж до Ватикану, щоб годинку побути зі своєю матір’ю, еге ж?

У низинних районах міста мазуту випадало трошки менше, але через це його більше лізло в будинки; тут уже були не тільки поліпи, восьминоги й змії, але й величезні мішки, здорові хлібини, торби, черева… Як на свій вік, я дуже забудькуватий, сказав собі у думці Міхал. І неуважний, і жахливо нервовий. І відчуваю нагальну потребу познайомитись із пристойною дівчиною.

Головпоштамт нагадував випатраного оленя, якого Міхалів батько вполював колись у Польщі. Скрізь по стінах висіли величезні брунатні печінки, селезінки й кишки, тут же тіпалися серцеві м’язи. А сусідній готель «Богемія», торговельний центр «Пріор», ощадна каса й житлові будинки здавалися величезними звірами з обідраною шкірою… Ні. Вся площа стала нутрощами єдиної рудої потвори, яка труїла людей і намагалася їх поглинути.

Міхал підійшов до заліпленої мазутом телефонної будки й спробував його на дотик. Що світліший, то дужче мазут розтікався. Немов оте недоварене яйце… Що темніший мазут, то був крутіший, а коли мав колір шоколаду, взагалі ставав цупким, наче гума.

Міхал ткнув пальцями в мазут, потім почав бити кулаком по темно-бурій мазутовій шишці завбільшки з грейпфрут. Від його ударів шишка почала тверднути, стала пружна, мов боксерська груша. Коли він потім роздряпав нігтем її тонку оболонку, то зсередини витекло густе желе, яке швидко засихало на повітрі. Нарешті від темної кулі залишився тільки легкий бежевий наліт. Цікаво, подумав Міхал. Однак я мушу бігти на роботу.


На подвір’ї ПЧХП панувала страшенна метушня. Можливо, й не помітять мого запізнення, заспокоював себе Міхал Роган і захекано вбіг на третій поверх корпусу Г. Але всі три кімнати відділу реклами тонули у бурих сутінках, ніде нікого не було. Виходить, він сьогодні перший! Такого з ним ще не траплялося.

Треба швиденько позасвічувати лампи, насамперед на своєму столі, ніби я старанно працюю щонайменше годину. Міхал зіперся ліктями на розкидані з учорашнього дня папери й замислився над своїм робочим планом на листопад: абрикосовий йогурт «Априйово», дитячі пряники «Мишко» та ожиновий джем (хоча ожини в ньому буде небагато).

За дві тисячі крон на місяць (до них можна додати як мінімум ще дві, що я їх витягаю з тата й однаково лишаюся «порожнім») я повинен займатись рекламою виробів ПЧХП. Але моя реклама нікому не подобається. Навіть мені самому.

Скажімо, для серії «масло й жири» я придумав гасло «Наше масло вищого гатунку ощасливить усю родину». Ще й малюнок: тато, мама, троє дітлахів — кругленькі, наче п’ятеро рожевих поросят, і всі щиро радіють маслові вищого ґатунку. Цю мою рекламу не прийняли, бо ми зайнялися новою пропагандою: зменшувати вагу тіла, надрукували й малюнок рахітично худющої дівчини, яка тримала пляшку олії «вітанол».

Для печінкового паштету «Аутокемп» я зробив цілий триптих (не даремно ж тато водить мене по всесвітньовідомих картинних галереях): 1. Картина, на якій орел викльовує печінку прикутого до скелі Прометея. 2. Той самий орел б’ється в клітці, аж пір’я летить; розкутий і усміхнений Прометей сам кладе власну печінку на початок конвеєра. 3. З другого кінця того ж конвеєра зіскакують консерви печінкового паштету «Аутокемп».

Триптих мій також забракували, а замість нього знову надрукували кощаву дівчину з ідіотською банкою консервів у руці.

Для чого ж мене тут тримають? Ну, звичайно: бо мій тато дуже видатний, та ще й улюбленець генерального директора. Сиджу за цим столом з першого вересня, незабаром уже чотири місяці, і мені тут дедалі менше подобається.

Спочатку я хотів вивчати філософію, як мама, і передусім тому, що прагнув самопізнання. Але приймальна комісія вирішила, що це недостатня причина (та й у гімназії я не вельми добре вчився), й мене не прийняли. Батько був тоді в Данії, інакше він би все владнав. Коли ж повернувся, було вже пізно, і мій невтомний (часто аж до нудоти) геніальний тато домовився з генеральним, щоб мене взяли сюди.

Краще б я працював десь-інде, із звичайними людьми, скажімо, рятувальником на пляжі, таксистом, робітником сцени, звукооператором, диск-жокеєм, оскільки на музиці розуміюся найкраще. Більше ні на чому. Проте задля мами мушу мати якусь «нормальну» роботу. Нічого не поробиш.

Але з чого

1 ... 10 11 12 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна з багатоликим звіром», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війна з багатоликим звіром"