Читати книгу - "П'ять життів доктора Гундлаха"

— Це важке звинувачення, сер. Чи не змогли б ви пройтися зі мною до містера Хілларі, щоб він міг дати вам відповідь?

— Сходіть, Гундлах, — сказав Зайтц. — Ми просто зобов'язані це зробити. Пан Хілларі повинен сказати свою думку.

Гундлах знову сів до Гертеля в машину, й вони поїхали вслід за Пінеро в напрямку бульвару Рузвельта.

— Детектив як з Голлівуда, — мовив Гундлах.

— Ви недооцінюєте його, — відповів Гертель. — Пінеро — експерт. Раніше він працював на британську детективну фірму «Контрол ріскс лімітед», співробітничав із страховою компанією «Ллойд», захищав високопоставлених осіб від викрадання й шантажу. Тепер його завербувала фірма Ворда, Вебстера і Віллоубі. ВВВ, звичайно, знали, на що він здатний. Пінеро носить чорний пояс.

— Я й не звернув уваги.

— В нього п'ятий дан, це ступінь майстра з карате.

— Це він вам розповів? Надто пишна реклама? Видно, що він силач, навіщо ж йому ця писанина, звіти? Але тепер його вже звільнять від цієї роботи.

За броньованими дверима бюро стояли напоготові дві валізи з грішми.

— Звинувачення безпідставне, — мовив Хілларі. — Дехто з наших, можливо, й заходить до посольства; зрештою, ми американські громадяни й повинні залагоджувати свої особисті справи там. Але ми діємо тільки на благо наших клієнтів, у рамках закону.

— Тут уся сума?

— Хочете перерахувати?

— Звичайно. Ми з містером Гертелем упораємося до закриття бюро. А потім ми заберемо їх з собою. Приготуйте, будь ласка, розписку.

Кам'яне обличчя Хілларі ніби враз ожило.

— Це виключено, — рішуче сказав він. — Просто так ми не маємо права. Нам потрібне підтвердження керівництва вашої фірми, телеграфом, або…

– В Німеччині зараз ніч.

— Дуже шкодую.

— Ви ще більше пошкодуєте, якщо заважатимете мені. Доктор Зайтц може підтвердити, коли вам не досить підтвердження містера Пінеро. Ми із Зайтцом діємо за вказівкою нашої дирекції, як її повноважні представники в цій країні. Для вас досить нашого слова.

— Нам не досить вашого слова. Сума надійшла з Німеччини, й тільки звідти можуть ЇЇ переадресувати.

— Ні, сума знята з тутешнього рахунку нашого концерну, а ним розпоряджається Зайтц.

— Але ж не такою великою сумою…

Вони сперечались про юридичні деталі. Та Гундлах перепинив цю суперечку:

— Ви й справді стаєте нам на перешкоді й ставите на карту життя людини?! Щомиті може надійти вимога про сплату грошей, а ми не можемо цього зробити, бо ви вчепилися за букву договору! Повинен вам сказати, містере Хілларі, ваші дії змушують мене виступити перед громадськістю.

— Що ви сказали, сер?

Гундлах з відляском кинув на стіл пачку з грішми.

— Я негайно звернусь до преси, радіо й телебачення. Розповім широкій громадськості про вашу поведінку.

— Ви це серйозно?

— Можете не сумніватись.

Їхні погляди немов схрестились у двобої над купою грошей, що лежали на столі. Нарешті Хілларі сказав:

— Гаразд, забирайте. Але щоб потім не шкодували. Це робота не для початківців. В цьому місті вам доведеться попріти з оцим вантажем на плечах.

— Хочете знову запропонувати мені особисту охорону?

— О ні, ми умиваємо руки. Хочу тільки сподіватись, що ви не пошкодуєте, зважившись на такий крок.

Коли вони нарешті ввіпхнули дві валізи з грошима до багажника, була шоста година вечора. Двадцять тисяч банкнот перерахували двічі, першого разу не вистачало 750 доларів, а потім ще півсотні. Очевидно, їх хтось забрав, сподіваючись на те, що за такої великої суми на ту дрібницю ніхто й уваги не зверне, і що ця мізерна нестача не зможе зірвати операцію. Гундлах змусив Хілларі відшкодувати нестачу грошей. Але куди ж тепер з такими грішми? Всі банки вже були зачинені. В сейфах готелю навряд чи можна їх залишати. Гундлах тепер і не радий був — то здавалось Пірровою перемогою. Він виявився жертвою власної рішучості.

— Найкраще їхати до фірми… — мовив Гертель, сидячи за кермом. — Ця машина ще ніколи не була такою дорогою, як оце сьогодні.

Доктор Зайтц уже чекав на них. Він відчинив дверцята сейфа, але той виявився надто малим для обох валіз. Тоді вони втиснули туди, скільки можна було, а решту заховали до канцелярської шафи.

— Ми з Гертелем охоронятимемо їх цілу ніч, — сказав Гундлах. — Тільки залиште мені ключі на той випадок, якби довелося сплачувати гроші до дев'ятої ранку, а то, може, навіть о п'ятій.

Віддаючи ключі від сейфа, Зайтц скривився, мов полководець, що віддає свою шпагу. Нової суперечки він уже не починав, проте, виходячи, докинув:

— На вашу відповідальність!.. Але ж ви, здається, неозброєний? Я поставлю за дверима вартового.

— А хто захистить нас від нього? Будь ласка, тільки щоб ніхто нічого не здогадався.

Коли Зайтц пішов додому, Гертель приніс із автомашини пістолет.

— Може, й вам такий знадобиться? — запитав він. — Я можу купити на чорному ринку.

Гундлах похитав головою. Така річ потрібна фізично слабкій людині для самовпевненості, а йому зброя тільки заважала б. Він любив захищатися зброєю обачливості, найпершим його засобом оборони була діловитість і холодний розум. Завдяки цьому Гундлах уже багато чого досяг, хоча, звичайно ж, йому того здавалося замало… Шість років мусив витратити на те, щоб забулося його минуле, коли він активно підтримував лівих, зрештою домігся в концерні кар'єри середнього службовця, до того ж у неймовірно складній галузі. Коли він розмірковував над цим, то завжди доходив висновку, що продає себе надто дешево. Те, що він робив, не відповідало ні його здібностям, ані його мріям. Але що ж його вабило? Влада й блиск? Цього Гундлах ще й сам не знав; хотілося в дечому випробувати свої сили; одне було йому ясно: людина з видатними розумовими здібностями може багато чого досягти, але,