Читати книгу - "Лоліта"

Один з колишнiх його службовцiв, парость шляхетного роду, запросив мене оселитись на декiлька мiсяцiв у примiськiй садибi своїх збiднiлих кревних на прiзвище Мак-Ку, котрi волiли здати верхнiй поверх, де до смертi своєї чемно бiдкалася стара тiтка. Вiн сказав, що в них двi доньки, одна зовсiм маленька, а друга дванадцяти рокiв, i прекрасний садок неподалiк вiд прекрасного озера, що все це провiщає досконально досконале лiто.

Ми обмiнялись листами, i я впевнив пана Мак-Ку, що я не гаджу по кутах.

Нiч в поїздi була фантастична: я силився уявити собi iз всiма можливими подробицями загадкову нiмфетку, яку я навчатиму французької й пеститиму по-гумбертському. Нiхто мене не стрiнув на iграшковому вокзалику, де я вийшов iз своєю новою коштовною валiзою й нiхто не озвався на телефонування.

Проте, за деякий час в єдиний готель зелено-рожевого Рамзделя з'явився засмучений, змоклий Мак-Ку зi звiсткою, що його будинок щойно згорiв до решток — можливо внаслiдок одночасної пожежi, палаючої в менi всю нiч в жилах. Мак-Ку пояснив, що його жiнка з дочками поїхала сiмейним авто шукати притулку на якусь мизу, що належала їм, та що подруга дружини, панi Гейз, пречудова жiнка, 342 Лоун Стрiт, готова здати менi кiмнату. Стара, яка жила саме навпроти панi Гейз, позичила Мак-Ку свiй лiмузин, допотопну махину, iз прямокутним верхом, якою керував веселий маврин. Я-бо подумав собi, що коли зникла єдина причина мого приїзду саме в Рамздель, нове влаштування, запропоноване менi — просто глупоття. Що менi було в тому, що вiн має вiдбудувати по-новому житло — адже напевно все було добре застраховане. Я вiдчував обурення, розчарування й нудьгу, та єством ввiчливий європеєць, не спромiгся на вiдмову вiд того, щоб бути вiдвезеним на Лоун Стрiт цим похоронним лiмузином, та я крiм того чуяв, що в разi вiдмови Мак-Ку вигадає будь-який найскладнiший спосiб розпорядитись моєю персоною. Я бачив, як вiн затупцював геть, i як мiй шофер похитав головою iз легкою посмiшкою. Пiд час їзди я присягався собi, що не залишусь в Рамзделi нi за яких обставин, а здiймусь того ж таки дня в напрямку Бермудських чи то Багамських або Достобiсових островiв. Ще донедавна крiзь мiй хребет проминали деякi перелюбнi можливостi в зв'язку з кольоровими знiмками морських курортiв, та сказати правду саме Мак-Ку рiзко звiв мене з моїх планiв через свою добропорядну, але як стало вiдомо нинi, абсолютно нездiйсненну пропозицiю.

До речi на рахунок рiзких зведень убiк: ми ледь не розчавили причепливого примiського собаку (з тих, що влаштовують засiдки автомобiлям), як тiльки завернули на Лоун Стрiт. Показався Гейзiвський будинок — дощатий, бiлений, жахливий, побляклий вiд старостi, радше сiрий нiж бiлий — той рiзновид житла, у якому знаєш, що знайдеш замiсть душу клiстирну кишку, що її натягують на ванновий кран. Я дав на чай шоферовi, ще й понадiявся, що вiн негайно вiд'їде, — це б дало менi змогу завернути назад до готелю, щоб забрати валiзу, та вiн попросту доплив протилежного дому, з веранди якого стара мiс Вiзавi окликала його. Яку було дати раду? Я натиснув дверного ґудзика.

Чорношкiра покоївка впустила мене й залишила стояти на килимi, натомiсть помчала на кухню, де щось горiло, або радше пiдгорало.

Передпокiй прикрашала в'язка древнiх дзвiночкiв, бiлооке дерев'яне страховисько мексиканського виробництва для туристiв, i Ван Гог ("Арлезiанка") — банальний щасливець вишуканої частини буржуазного класу.

Праворуч, прочиненi дверi дозволяли побачити закуток вiтальнi iз додатковою мексиканською нiсенiтницею в склянiй шафi та строкатою канапою вздовж стiни. Попереду, вглиб передпокою, постали сходи, i поки я стояв витираючи хустиною чоло (тiльки зараз я зауважив, яка спека була на дворi) i дивлячись на випадково надбаний предмет — старий сiрий тенiсний м'ячик, що лежав на дубовому баулi, — пролунав з верхнього майданчика контральтовий голос панi Гейз, котра зiгнувшись над поруччям мелодiйно запитала "То мсьє Гумберт?" На додаток звiдти злетiло трохи цигаркового попелу. За тим сама панi (сандалi, темно-червонi штанцi, жовта шовкова блузка, трохи прямокутне обличчя — в такому порядку) зiйшла по схiдцях, цюкаючи вказiвним пальцем по цигарцi при цьому.

Волiв би тутож i змалювати панi Гейз, щоб позбутись її. Сердезi було рокiв тридцять п'ять, в неї був гладкий лоб, вискубанi брови й зовсiм простi, хоча й доволi вабнi риси обличчя того кшталту, який можна визначити як слабкий розчин Марлени Дiтрих. Похляпуючи долонею по бронзовому шиньйону на потилицi, вона повела мене у вiтальню, де ми погомонiли трохи про згорiлий будинок Мак-Ку та про переваги життя в Рамзделi. Її широко розташованi аквамариновi очi мали звичку оглядати всього спiвбесiдника, старанно обминаючи його власнi очi. Її усмiшка зводилась до запитального злету однiєї бровi, й поки говорила, вона наче розгортувала кiльця свого тiла, дрiбно-поквапно випростовуючись звiд канапи в напрямку трьох попiльниць i камiна (у якому лежала брунатна серцевина яблука); по чому вона знов вiдкидалась, пiдклавши пiд себе одну ногу. Вона явно належала до числа тих жiнок, чиї вiдполiрованi слова здатнi вiддзеркалити жiночий гурток читання або жiночий гурток бриджу, але вiддзеркалити душу не можуть, жiнок, доконче позбавлених почуття гумору, жiнок, по сутi цiлком байдужих до десяти-дванадцяти їм вiдомих тем салонної розмови, але при цьому вельми прискiпливих щодо розмовних правил, крiзь сонячний целофан яких ясно проступають прихованi, затиснутi й не дуже смаковитi речi. Я цiлком розумiв, що якби за будь-яким неймовiрним збiгом обставин опинився би її пожильцем, вона ме одично взялася б робити з мене те, що їй ввижалось пiд словом "пожилець" — i я був би втягнений в одну з тих нудних любовних пригод, якi були аж як вiдомi менi.

Втiм, жодної не могло бути мови про те, щоб менi тут оселитись. Я не думав, що мiг би жити щасно в домi, де на кожному стiльцi валяється розшарпаний журнальчик, i де кепсько змiшується комедiя "функцiональних" сучасних меблiв з трагедiєю старезних гойдалок та хитких столикiв iз мертвими лампами на них. Мадам повела мене вгору й налiво, в "мою" кiмнату.

Я оглянув її крiзь iмлу моєї вiдмови вiд неї, але попри цю iмлу помiтив над "моїм" лiжком