Читати книгу - "Вибрані поезії"

багато років виглядати буде, щоб якесь суденце борознило груди. І там, де ця брила має землю скраю, примріється берег, над ним місяць сяє, і саме бажання залишиться в неї, бо той місяць буде іншим мавзолеєм. І рухати судна брила ця захоче, щоб людей ковтати в бурі-погорочі, і щоб над собою чули скелі дикі їхні одчайдушні та жахливі крики; але вже не буде на землі нічого, самотинний вітер замете дороги; замете латинців розкішні оселі, схови бедуїнів, бідні й невеселі; ескімосів темні печери і нори, вишукані, пишні церкви та собори; і чорні, і жовті, і кольору міді, і білі, й малайці, й метиси в огиді тоді роззирнуться у землі стихійно, попросять прощення за жорстокі війни. Візьмуться за руки, і утворять коло, і в ронді оточать свою землю голу. І застогне їхнє коло від розпуки: «Даремні зусилля — тільки горе й муки! Адже земля наша квітнула садами, повнилася щедро славними містами; а повз їхні мури пропливали ріки, були і лагуни, і ліси великі. Поміж них надійні тяглись залізниці, які тоді людям просвітляли лиця, і квітнуло поле, і скрізь — дивовижа, наче луки усміх і чистий, і свіжий; а ми, не збагнувши, чим справді багаті, схопили кинджали й пішли брат на брата; ще й брехня тим часом набирала сили, нещирі торгівці світ заполонили; всі ми спромоглися про добро забути, вилили на нього покидьки й отруту… Тепер, білі кості, утворили коло, оточили в ронді нашу землю голу. І лунає наше голосіння вбоге, на землі нещасній вже нема нічого!» * * * Та, можливо, встоїть статуя єдина, не впаде додолу, гола й самотинна. І тоді це буде, в сутіні захланній, плідної ідеї прихисток останній. Прихисток останній отієї форми, котру Вседержитель визначив як норму, і яка, простерта, будучи тонкою, тихо причарує ніжною красою. І вразлива зірка у небесній сині, може, запитає: «Що це за створіння? Хто така ця жінка, що несамовито не гине, самотня, в неживому світі?» І її полюбить, бо така потреба, і зірветься, врешті, шугонувши з неба. І, можливо, якось милість невідома схоче припинити землі смертну втому, і проміння сонця, що надійде близько, знов осяє землю у найпершім зблиску, і промовить голос: «Земле-сиротино, переймись весною хоч на