Читати книгу - "Айхо, або Подорож до початку"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Іди, — читалось в них.
І давлячись слізьми, я швидко вибіг на вулицю. Непомітно підійшла Астра, співчутливо поклавши руку на плече:
— Не засмучуйся, сифон дикий звір, і йому краще на свободі. Я про це попіклуюсь.
— Гей, ти! — обірвав нас грубий голос охоронця.
— Певно, володар хоче поговорити, — схвильовано сказала Астра.
— За мною, — скомандував кремезний пірат.
Як не хотілось бачитися із Фаросом, але розумів, що зустрічі не уникнути. Вже минали площу, і погляд зачепився за нещасних новоприбулих невільників. Налякані, стомлені люди проводжали зневажливим, ненависним поглядом і я з соромом розумів, в яке непевне становище потрапив.
Фарос сидів на золотому троні у всій величі. Що керує цим вже немолодим чоловіком? Чи дійсно благородні мотиви, в знак вдячності за врятовану доньку, змушують його повернути мені свободу? Чому ж в іншому йому бракує благородства? Чому існують ці нещасні люди, що зараз мордуються у брудних бараках? Клейким страхом і приниженням пронизані стіни поселення. Навіть цинічні пірати, які жорстоко поводяться із невільниками, потерпають від влади сивочолого чоловіка. Невже немає в світі сили, перед якою і Фарос впаде на коліна?
Закрадалася думка, що кровожерливий пірат всією душею ненавидить мене. І якби не мої сумнівні здібності підкоряти тварин, я давно був би мертвим.
Охоронці силою змусили впасти на коліна. І я вкотре відчув принизливе безсилля перед силою дорослих. Ні, коли виросту, вже ніхто і ні перед ким не змусить стати навколішки! Обурений, я зухвало підняв голову, зустрівся з холодним поглядом ватажка піратів. Чорні, як безодня, очі Фароса зле блищали, наповнені ненавистю і підступністю, мимоволі змушували захвилюватись. Подорож видавалася все більш примарною. Здалося, що ось-ось і я поповню ряди невільників на площі.
— Сьогодні прибув корабель, на якому відпливеш, — зараз із вуст Фароса це прозвучало неймовірно. — Астра сказала, що збираєшся в Шанталію.
Я кивнув.
— Чи знаєш, як це далеко?! — розчервонівся обурений ватажок.
— Ні! — надія добратись до діда танула на очах.
— Зате я знаю! Це ж край світу! До Шанталії команда не повезе! — твердо мовив володар. — Піратам заборонено швартуватись в шанталійських портах. Зійдеш в Сакарії, а далі вже твій клопіт. Дякуй і за це! Та пам’ятай, я роблю це тільки заради доньки. Так що, не випробовуй терпіння. Забирайся геть! Хоча, ні! Стій! Що ти зробив з мертвим звіром?
Питання заскочило зненацька. Але на допомогу вчасно прийшла Астра:
— Зранку я бачила труп на березі ріки, на схід від поселення, певно викинуло течією. Айхо, ти позбувся трупа у хвилях Ратоки?
— Не знав, що це заборонено, — підіграв я.
Фарос здавався незворушним. Холодні очі не виражали емоцій. Не зрозуміло, повірив пірат чи ні.
— Збирай речі! Хоча, які можуть бути речі у раба! Заберіть його! — зверхньо відмахнувся Фарос.
Незважаючи на грубість охоронців, я все-таки спромігся встати на ноги:
— Дякую, принцесо Астро! Прощавай! — вклонився я хоробрій доньці Фароса.
Крокуючи геть, я відчував, як буравлять спину повні ненависті очі пірата.
Розділ 9На вулиці я з полегшенням зітхнув. Очі тішило блискуче широке плесо Ратоки, що скоро віднесе подалі звідси і поближче до діда Радо. Я дивився на піратський корабель, який здавався найгарнішим у світі. Він допоможе здійснити мрію. Шанталія видавалась казковим містом, з чудовими будівлями, з красивими садами, можливо, там є ліси, і ми з дідом ходитимемо на полювання. Радо познайомить із друзями, такими ж хоробрими, мудрими і всезнаючими. Я заплющив очі і, здавалося, перенісся у вигаданий світ далекої і одночасно близької Шанталії. Але шум, що доносився з корабля, безцеремонно повернув до реальності. Я знову опинився на ненависній піратській землі. Потрібно встигнути забрати радика.
У кімнаті на ліжку лежала торбина, яку відібрали пірати, та новенький, підшитий зсередини хутром, плащ. Здогадавшись, хто міг це принести, я ще раз в думках подякував Астрі. Присвиснувши, викликав малого і вже хотів запхати в торбину, але рука намацала дбайливо складені припаси їжі. Усміхнувшись, я відламав шматок хліба і простягнув радику.
— Знаю, друже, ти не в захваті від таких харчів. Дочекаємось, доки потрапимо на корабель, а там, напевно, є гризуни, от тоді і поласуєш.
Радик слухняно застрибнув до торби. Подарований плащ приємно зігрівав тіло й душу.
В галасливій корабельній метушні кипіли приготування. Сито стогнали переповнені бочки під дужими піратськими руками. Тріщали натягнуті троси, скрипіли канати. Гучні вигуки, піратська лайка і нестримний сміх бурхливими хвилями перекочувались з одного кінця корабля в інший. Я, як м’ячик, не міг знайти собі місця, постійно комусь заважав. То справа, то зліва сипались штурхани.
— Не плентайся під ногами, мошкаро! — кричали роздратовані пірати.
Зацькований, я забився, як комаха, у щілину між двома велетенськими ящиками. Радик, відчуваючи паскудний настрій, обережно визирнув із сумки і похапцем лизнув мій похнюплений ніс. От якби ще раз побачити Астру. Поговорити наостанок. Але слабкодухі сентиментальні думки розсипалися попелом по вітру. По трапу корабля, як худобу, зганяли змордованих невільників. Замурзані, обшарпані чоловіки, гримаючи кайданами, покірно плелись, не звертаючи уваги на обридлі стусани і удари наглядачів. Обезсилені простоволосі жінки тулили до грудей заплаканих дітей. Гіркі сльози, кров та піт змішались у в’їдливий нудкий запах. Подих забивало від обурення, відчаю, безсилля… Прикутий до жахливої картини,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Айхо, або Подорож до початку», після закриття браузера.