Читати книгу - "Прокляття дому"

холошами у теплій воді лагуни, — весною мого ялика перевернули, перед самим берегом. Твій тато сам зайшов у воду і допомагав його перевертати, — каже Герміна, тобто мати. З закачаними холошами у Бранденбурзькому морі. З закачаними холошами в Індійському океані. Той хлопець із села, що притранспортував його з верфі, був весь блідий, — розповідає мама. Ти собі тільки уяви, він же на якусь мить опинився під човном. Він перелякався. Артур та Герміна, Людвігові батьки, приїхали в гості. Через два тижні вони повертаються додому.

Дім, рідна сторона. Коли падає дощ, чутно запах листя в лісі і запах піску. Все крихітне й крихке, увесь краєвид над озером, усе видно, як на долоні. Так близько листя, так близько пісок, немов їх за бажання можна було б надягнути. Озеро ніжно облизує берег, облизує руку, занурену в воду, воно як цуценя, вода лагідна й неглибока.

Людвіґ дав малій ім'я Елізабет, на честь своєї сестри. Так немовби сестра так глибоко запалася в землю, що вийшла з неї на іншому боці, запалася в землю і в тому ж році народилася знову від його дружини на протилежному кінці світу. А як же донька Елізабет, його сестри, як же Доріс?

Метал лопати з неприємним звуком пробиває гальку, дістаючись землі. На ділянці сусіда ліворуч копають будівельний котлован. Хайль.

Еліот одним стрибком перелітає через сходинки дому й опиняється на траві, біжить до смокви, зриває кілька свіжих плодів. Анна гукає йому в відчинене вікно: Принеси і для Елізабет. Еліот киває: All right. Для дітей, для Еліота та малої Елізабет, він посадив тут фігове дерево, а в кінці саду — ананас.

Why does Lametta hang on the tree, — питається мала Елізабет. It is supposed to look as if дерево в засніженому зимовому лісі, — відказує він, тобто Людвіґ, її батько. What is а засніжений зимовий ліс, — допитується мала, Елізабет. A deep forest, — пояснює він, — in which the ground and all branches вкриті товстим шаром снігу, а з гілок звисають додолу бурульки.

Давай спочатку поглянемо, що вийде, — каже він, тобто Людвіґ, до батька. Але принаймні вербу ми сьогодні посадимо, — відказує батько, Артур, подаючи лопату, — я пообіцяв Доріс. Із сусідньої ділянки долинає звук удару кельні об цеглу. Хайль. Диви, архітектор також мурує, — дивується батько, — не задається. Людвіґ копає яму для верби. Земля чорна і вогка, вода тут зовсім близько до поверхні.

Землю під трояндами садівник завжди оновлює навесні. Він перевертає і пересіює добриво. Людвіґ сам обрізає троянди. Сорти Челеста і Нью-Доон, тут вони ростуть хіба найкраще в світі, адже тут ніколи не буває морозу. Які розкішні троянди, — захоплюється мама, Герміна. Артур та Герміна, Людвігові батьки, приїхали в гості. Через десять днів вони повертаються додому. Обрізати завжди потрібно на зовнішньому боці! — каже мама, Герміна. Знаю, — відказує він, тобто Людвіґ, і доливає чаю. 1 чайний сервіз (фірма «Розенталь»). Придбаний у 1932 році, 32 марки 80 пфенігів.

Імпортер чаю і кави на тому боці також уже заклав фундамент, — зауважує Артур, його батько. Людвіґ копає яму для верби. Той самий архітектор, — додає мама. — Твій сусід ліворуч. Він сам мурує комин, я на власні очі бачив, — додає Артур, батько Людвіга, — він цілком порядний чоловік. Анні зараз, окрім мостика й купальні, нічого-нічого іншого не потрібно, — відповідає Людвіґ.

А там — побачимо. Робітники на ділянці праворуч про щось перегукуються. Думаю, достатньо буде, — каже Людвіґ і ставить лопату в землю поруч із ямою. Його батько дивиться на Бранденбурзьке море, воно тихо похлюпує. Рідна сторона. То твоя спадщина, — каже йому батько. Знаю, — відказує він, Людвіґ, єдиний син свого батька.

Евкаліптові дерева шумлять гучніше за всі інші дерева, що їх Людвіґ коли-небудь у своєму житті чув, евкаліпти шумлять гучніше за буки, липи чи берези, шумлять гучніше за сосни, дуби та вільхи. Людвіґу до душі цей шум, тому завжди, коли трапляється нагода, він влаштовує для них із Анною та дітьми перепочинок у затінку цих могутніх дерев зі звислими клаптями кори, просто щоб слухати, як шарудить вітер, упійманий у лабіринт мільярдів срібних листочків.

Артур, батько Людвіґа та Елізабет, дідусь Доріс, підіймає з землі тонкий саджанець, ставить його в ямку, підкликає до себе Доріс, кажучи: На, тримай! Доріс стоїть, похитуючись над краєм ями, і тримає деревцятко обома руками. Жінки підходять ближче, Анна тримає черевички Доріс, Елізабет каже, звертаючись до Людвіґа: Як же у вас тут буде гарно. Авжеж, — погоджується Людвіґ.

Між високих дерев з обдертою корою стрибають мавпи. Найсильніші з них можуть першими хапати свою частину здобичі. Якщо візьмешся їх підгодовувати, вони вважатимуть тебе слабаком і різко перейдуть в атаку, якщо їжа закінчиться або ти не надто швидко їм її подаватимеш. Потрібно спокійно постояти, а тоді відступити, не повертаючись до них спиною. Марш у машину, — командує Людвіґ Еліотові та Елізабет. Анна просить: Вікна не опускайте.

Артур звертається до нього, до Людвіґа, свого сина: Дай мені, — він береться за лопату і засипає навколо кореня яму землею. Людвіґ обіймає Анну, свою майбутню дружину, за плечі, вони задивляються на мерехтливий простір озера. Рідна сторона. І чому всі так люблять дивитися на воду, — питається Доріс. Не знаю, — каже їй на це Анна. Доріс тоді: Мабуть, тому, що над озером завжди так багато порожнього неба, бо ж