Читати книгу - "Безликий: Остання справа"

Після ранкових подій ніхто не зміг відійти. Двоє детективів сиділи сонні і вже не пам’ятають скільки випили філіжанок кави. За вікном почався легкий сніжок. На вулиці чувся галас людей, які почали скуплятися на Новий рік. Їх зовсім не бентежили останні події в місті. Капітан мовчки спостерігав, що коїлось за вікном кабінету. Януш мовчки сидів і щось бубнів собі під ніс польською мовою. Раптово їхню тишу обірвав сержант Дмитров, який забіг в кабінет.

— У мене є хороші новини. Ми спіймали вашого вбивцю, — голосно закричав він. Від почутого обидва швидко піднялися зі стільців і побігли в слідчий ізолятор. Там сидів знайомий чоловік, який втік від перехвату на автомобілі. Він був в тій же одежі. Змінилось тільки одне — він відростив бороду.

— Я нічого не зробив, не чіпайте мене. — закричав він у весь голос. Закривав своє обличчя руками.

— Ми оглянули його, на ньому немає ніякої маски, — сказав Дмитров.

— Якого біса ти зробив це? — закричав Беспалий.

— Якось до мене підійшов якийсь дідуган, — почав арештований — Запропонував безпонтову справу, мов вийди на зупинці, втечи від ментів і сядь в машину. А я, за це тобі і водію, по дві с половиною тисячі дам кожному. Так я і подумав, що не погане діло. Тим більше, що роботи на той час не мав. І липові номера на автомобіль теж виділив. Коли вже я втік від вас, той дід дав по сім тисяч кожному. І сказав, щоб не виходити принаймні тижнів зо три. Ну ось, я сидів і пив весь цей час. А як тільки вийшов на вулицю, і мене взяли…

Після своєї розповіді, арештант почав плакати, уявивши, що його посадять за вбивства. Всі мовчки дивилися на нього.

– І що з ним робити? — запитав поляк після довгої тиші.

— Нічого, хай дасть опис того діда. Ми його можемо тільки за порушення прав дорожнього руху оштрафувати і все. Дмитров, перевір відбитки пальців, може він співучасник злочинів. Якщо ні, то відпустіть його.

Після опису замовника цієї операції, було зрозуміло одне — то був той самий дід, який вчинив перше вбивство в театрі. Відбитки не співпадали. День був багатий на події. Вже темніло і втома вдавалась обом слідчим взнаки. Януш збирався йти до полковника з докладом про сьогоднішні події. Беспалий вирішив поїхати додому.

— Ти давай, не доводь старого до інфаркту. Все не розказуй. — порадив поляку капітан, коли одягав куртку.

— Маю надію, що він мене не вб’є, а тільки покричить. Я до речі з ним поїду до архіву, потрібно знайти зв'язок між трьома його вбитими співкамерниками.

— Ну, добре, до завтра.

Після такого насиченого подіями дня, Віктор вирішив хоча б трохи відпочити. Купив собі пива і мовчанням відповідав на запитання дружини щодо роботи. Вона дуже переживає за чоловіка, особливо після замаху.

Наливши в кухоль собі пива, сидів за своїм комп’ютером. Капітан вирішив зайти на сторінку Януша в Фейсбуці. На ній були фотографії з Херсону, і купа постів як він сумує за своєю родиною. Але найбільше зацікавила сторінка його дружини, яка була заблокована. Капітан бачив її тільки на світлинах Януша. Але чому вона заблокована? Звичка докопуватися до всього почала знову діяти. Ввів в пошук Олена Яговська, і поставив місто Варшава. Знайшлося декілька сторінок. На одній з них він впізнав дружину поляка. Її останні фотографії були без Януша, а взагалі з іншим чоловіком. Це занепокоїло капітана. І він вирішив додзвонитися їй в скайпі. Вона прийняла виклик і на екрані він побачив жінку в білому светрі і з рудим волоссям.

— Доброго дня. А ви хто? — спокійно запитала вона.

— Доброго дня. Я Беспалий Віктор Анатольович. Слідчий зубивству в місті Херсоні. Працюю з вашим чоловіком Янушем…

— З моїм чоловіком?! — грізно закричала вона. — Ви вважаєте це смішно? Він був вбитий рік тому. Як ви можете з ним працювати? Спочатку хтось створює мою сторінку і мого вбитого чоловіка, постійно кидає якісь фотографії. А тепер кажуть що він в Херсоні. Ваш жарт не вдався, козел.

Коли закінчився виклик, Беспалий сидів як вкопаний. Він зрозумів, що до чого. Він різко встав і закричав дружині:

— Виклич таксі, і як найшвидше.

Почав швидко одягатися. І за кілька хвилину вибіг з квартири. В під’їзді почав дзвонити сержанту Дмитрову.

— Дмитров, де Януш?

— Він поїхав до архіву з Сергієм Івановичем.

— Викликай спецназ до архіву. Наш надокучливий поляк і є Безликий.

— Хм, а ви впевнені?

— Викликай, потім все поясню.

Думки не полишали капітана. Цей покидьок водив усіх за носа весь цей час. Але який сенс цього? Вести розслідування проти самого себе. Знати кожен крок слідства? Але такий ризик не виправдовував усього. Звісно, він хоче закінчити своє кримінальне минуле. Тому він і вбивав своїх співкамерників, щоб не було відомостей про нього. Але його пам’ятають за його діяннями пів міста. Вбити пів-міста йому не під силу. Можливо, йому