Читати книгу - "Роки боротьби 1917-1922 рр. на Єлисаветчині. Український погляд. 1917-1918 рр. Початок революційної стихії. Книга перша"

Кам'янські робітники-червоногвардійці, які прибули для наступу на Єлисаветград, потрапили в курйозно-трагічне становище. Вони були переконані, що їх викликали для боротьби з гайдамаками та австрійцями.

Учасники бою залишили детальний опис боїв 11 березня під Єлисаветградом, який ми пропонуємо для ознайомлення:

«Маруся настаивала на том, чтобы нащи части находились исключительно под её командованием и в её распоряжении. Наш штаб категорически отказался. Тогда мы совместно выработали план действий... Перед рассветом мы приняли боевой порядок и в рассыпном строю стали подходить к позициям, занятым петлюровскими юнкерами, которые имели глубокие окопы. На рассвете завязался жаркий бой, причём одна наша батарея попала в плен сразу с людьми, и также взвод в 65 пехотинцев с пулемётами, несшим прикрытие данной батареи. У нас осталась одна батарея лёгких орудий, а у противника кроме лёгкой артиллерии была ещё и тяжёлая артиллерия и пулемёты, которые открыли бешенный огонь по нашим цепям; огонь корректировали эскадрилья кружившая над нами и сбрасывавшая бомбы. Юнкера стреляли разрывными пулями, но несмотря на ураганный огонь и большие потери(!), мы продолжали наступать делая перебежки. Бой был жаркий; наши красногвардейцы дрались как львы. Мы продолжали двигаться вперёд и находились от окопов противника уже на 100-150 шагов. Но ряды анархистов, занимавших правый фланг дрогнули и начали в беспорядке отступать. Таким образом, наш фланг начали обходить и мы оказались в полукольце, а анархисты не известили нас о том, что они начали отступать. Пришлось и нам отступить».

Інший лідер кам'янських червоногвардійців Лантух згадував, що «отошли с большими потерями, оставив в руках юнкеров, кажется, два орудия и много пленных».

Під час бою декілька кам'янців було вбито. Частина потрапила в полон. Лише тоді вдалося з'ясувати, що робітники воюють з робітниками. Полонених врятувало гуманне ставлення єлисаветградців. Місцева преса писала про цей факт: «Ми б'ємось, а не караємо. Розстріл полонених вкриє нас ганьбою» [16, с. 221-222]. «Тимчасовий комітет революції» видав відозву, яку з аеропланів поширювали серед кам'янців, із роз'ясненням позиції захисників міста.

Один із полонених, якого прийняли за никифорівця (його ледь не вбив розлючений натовп), згадував, що звуки бою було чути навіть у в'язниці. Від співкамерників він дізнався, що Єлисаветград виставив проти Никифорової чисельне військо.

12 березня у розпал боїв між єлисаветградцями та никифорівцями до міста з тилу, з боку Помічної, увійшли загони анархіста А. Полупанова (союзника більшовиків, який прибув до Єлисавета з Одеси на бронепотязі «Воля або смерть!» разом з ... Белінковичем) та більшовицькі загони Сіверса у кількості 600 чол. Бронепоїзд Полупанова захопив захисників міста зненацька, адже він неочікувано заїхав у тил з протилежного від фронту боку, з боку Шестаківки. В цей час на вокзалі перебував лише 1 патруль, який, побачивши значну перевагу, розбігся. Першим ділом Полупанов захопив артилерію повстанців, яка була не на лінії фронту за містом, а у місті, а згодом звільнив захоплених у полон більшовиків. Бої було припинено. Маруся відступила до Знам'янки. Зі слів Белінковича В. Антонов-Овсієнко написав, що в боях під Єлисаветградом Маруся втратила половину загону.

Бійці Полупанова в безкозирках з надписами «Ми — полупанівці» звільнили полонених кам'янських робітників та никифорівців з в'язниці [14, арк. 5]. Не обійшлося без курйозу. Місцевому злодію Васюті вдалося визволити з-під варти кількох злочинців під виглядом полонених робітників [7].

Далі Полупанов о 15:00 на Грецькій площі зібрав мітинг, на якому мала оспівуватись влада більшовиків та засуджуватись дії мешканців, які воювали проти цієї влади. Але Полупановим була допущена помилка. Для досягнення більшого ефекту на мітингу мав виступити Белінкович, який лишився без загону та супроводжував Полупанова. Але не так сталось, як гадалось. Коли люди побачили Белінковича, його ледь не змів натовп разом з Полупановим, тому Полупанов був вимушений заявити, що Белінкович арештований та буде неодмінно покараний [7, 37-38]. Щоб заспокоїти міщан Полупанов назвав бої сумною подією, провокацією. (Пізніше, А. Полупанов всю провину поклав на «падшую женщину Марусю» [15]). Крім того, він обіцяв покарати Белінковича, якого сам привіз до Єлисаветграда. Такі слова були викликані обуренням міщан на появу поруч з А. Полупановим «всім ненависного Беленковича».

13 березня 1918 р. більшовики знову повернулися до Єлисаветграда та відновили контроль над залізницею Єлисавет — Знам'янка. В місті на Інгулі запанувало двовладдя. В Єлисаветграді з'явився новий самопроголошений комендант — анархіст Додонов. Він та червоний командир Асєєв погрожували містянам: «с вами следует разговаривать языком пушек», але побоювалися роззброювати єлисаветградців. Представники Єлисаветграда відправилися до Знам'янки, де перебував більшовицький командир Муравйов, який погрожував знищити місто, якщо не буде виконано його вимоги. Посланці спілкувались з Муравйовим, який для укладання «мирної угоди» зажадав «контрибуції» у сумі 12 млн. руб., яких звісно Тимчасовий комітет революції не мав. [13, с.2].

Паралельно у приміщенні думи відбувається засідання, на якому узгоджується та підписується текст «мирної угоди» між тимчасовим комітетом революції та Додоновим, представником першої армії Асєєва [7, 39]. На засіданні Додонов намагався відмежуватись від Никифорової. Спочатку він заявив, що йому не відомо, де вона перебуває, а згодом сказав, що вона у лікарні в Харкові. А за її «гріх», пограбування каси заводу Ельворті, Никифорова буде віддана під трибунал. «Теперь нужно спешить с миром, — заявляє на засіданні Додонов, — если произойдет провокационное выступление, будет разгромлен весь город. Для нас важна железнодорожная линия, нам нужно спешить, а когда спешат, то не считаются ни с чем». «Мирна угода», яка містила пункти про визнання совєтської влади, роззброєння мешканців та передачі влади від тимчасового комітету революції, який припиняє свою діяльність, виконавчому комітету совета робітників, який має бути створений, була підписана 13 березня о 15:00 [9, с.1].

В подальші дні Полупанов та Додонов намагаються отримати схильне ставлення мешканців. Так, 14 березня вони організували пишні похорони жертв боїв у центрі міста — на кавалерійському плацу, а не біля Петропавлівської (балківської) церкви, як планувалося раніше. По місту розповсюджуються чутки про арешт Никифорової [9, с.2]. Саму ж «мирну угоду» мешканці міста не поспішали виконувати. Визнання совєтської влади — це визнання факту совєтської окупації, писали в ті