read-books.club » Детективи » Зодчий із пекла 📚 - Українською

Читати книгу - "Зодчий із пекла"

130
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Зодчий із пекла" автора Світлана Горбань. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 10 11 12 ... 61
Перейти на сторінку:
class=book> Перший труп

Невезіння оселилося у домі Наді Щукіної кілька років тому — всерйоз і надовго. Вийшов не пенсію батько, який до того займав досить непогану посаду й завжди в усьому допомагав єдиній дочці. В результаті інфляції пропали чималенькі сімейні заощадження, пішов до іншої, здавалося б, вірний до того чоловік. Квартиру вони розміняли без зайвих ексцесів — тихо та мирно. Спочатку, як пристойний батько, він матеріально допомагав їхній Маринці, але невдовзі нова краля ощасливила його двійнятами, і дочці від першого шлюбу тепер перепадали тільки жалюгідні крихти.

Саме тоді на Надіному обличчі оселився вираз вічної вселенської невдоволеності, кінчики тонких губ печально опустилися, а під очима з’явилися перші прикрі зморшки.

Вони з дочкою застрягли на мілині, забуксували на узбіччі життя. Зарплата вчителів — це тема для трагедії шекспірівського рівня або цілої низки найзворушливіших оповідань в дусі незабутнього О’Генрі. Нескінченні обговорення проблем, що зненацька заскочили безпомічних жінок, не підготовлених до них ні морально, ні психологічно, а найголовніше — зубожілих матеріально, беззаперечно доводили: без великих (дуже великих!) грошей до інститутів тепер і не потикайся. Про «бюджет» і мріяти нічого.

Родина Щукіних економила жорстоко, кожну заощаджену копійку несли до банку, проте їхній депозитний валютний рахунок зростав такими черепашими темпами, необхідна для навчання сума набиралася хіба що до пенсії дочки.

Надя якраз вкотре обсмоктувала подумки безрадісне майбутнє підростаючої Маринки, коли їй на очі потрапило оголошення, що сколихнуло всі Барвінківці:

Родина з достатком візьме на роботу

на конкурсній основі:

економку з вищою освітою (бажано педагогічною),

двох прибиральниць, сантехніка,

двірника-садівника (бажана спеціальна освіта), охоронців.

Тимчасово — будівельників вищої кваліфікації.

Зарплата висока.

Надя сховала гордість в шухляду й пішла на співбесіду до Ярижських, котрі якраз приватизували місцевий музей і переобладнували його у щось на зразок заміської вілли. Вони поступово, кімната за кімнатою освоювали великий простір двоповерхового будинку, а Надя (до того — вчителька вищої кваліфікаційної категорії Надія Карпівна), узята на роботу однією з перших, оселилася в ньому на повному пансіоні й спочатку куховарила для бригади ремонтників, потім одержала більш чисту роботу економки-офіціантки-горничної. Платили їй непогано, гріх нарікати, але ставилися настільки зверхньо, що вираз невдоволеності став би постійною маскою на обличчі колишнього педагога Щукіної, якби змія-хазяйка не вимагала у своїй присутності люб’язної усмішки. Куплена з потрухами Надя за два дні навчилась, наче стюардеса з реклами, радісно розсувати слухняні губи, хто б не потрапив у поле зору.

Тому вона спочатку вдала досить щиру посмішку, побачивши рідну онуку старшої прибиральниці — Тимофіївни, молодшу прибиральницю Алінку, що нахабно розляглася на дивані, який мала б старанно пилососити. Ще й затулила личко своє молоденьке від сонця наманікюреними пальцями. Нігті, як завжди, вульгарно покриті перламутрово-зеленим лаком та саморобним золотаво-сріблястим розписом.

До обов’язків економки (набагато легших від класного керівництва, з яким Щукіна завжди непогано справлялася) входив, крім усього іншого, нагляд за всіма працівниками в домі, і Надя для початку єхидно спитала:

— Тобі не твердо там, Аліночко? Зручно? Вирішила трохи відпочити? Ще пару подушок не принести?

І помітила одну з подушок на підлозі. Інтонація враз стала верескливо-учительською:

— Алько! Ану вставай! Розляглася! Вдома будеш кунять, менше з хлопцями по ночах волочитись треба!

Але дівчина не рухалась, і Надя, відчувши недобре, вже обережно торсонула її за плече.

Голова Аліни неприродно відкинулась, холодна рука упала вниз, зачепивши Надіну долоню зеленим нігтем.

Алінка, вісімнадцятирічна мініатюрна дівчина в акуратному фартушку з оборками лежала на дивані мертва. Відкривши рота й розчахнувши закрижанілі очі.

Надя затулила рота обома руками. Жах заморозив мозок.

Тихим кроком пішла звати хазяйку, яка цілий день не виходила зі спальні. Читала романи й слухала музику.

А Ярижського знову не було вдома.

Чомусь усе погано в цьому домі коїлось без нього.

Зустріч за ґратами

Навскісні промені сонця заливали камеру попереднього ув’язнення, яку тепер симпатично називають СІЗО.

Боря Цокотюха знову попався.

І знову — ні за що.

Добряче набродившись по барвінківських вулицях, раптом побачив того, заради кого сюди й прибув — Кирила Свинаренка. Той сідав у новенький джип. Солідного чорного кольору. І сам увесь такий імпозантний, статечний, просто-таки випромінює ауру впевненості та успішності.

Побіг за ними обома — Кирилом та автомобілем, але тільки й встиг вдихнути повні легені вихлопних газів — шикарний джип стартував по-спринтерському жваво.

Борис не стримався, крикнув услід пару «задушевних» слів, й одразу почув іззаду:

— А чого це ти, пацан, матюкаєшся? У громадському місці!

— Пішов ти на фіг! — Боря ще не охолов. — Яке тобі тут громадське місце?

— Вулиця, — переконано запевнив його незграбний амбал з пісною пикою провінційного проповідника.

Цокотуха так само голосно й відважно виклав йому свою думку про цю вулицю та всіх осіб, які тут знаходяться, а цей мораліст виявився місцевим дільничним міліціонером, що прогулювався по морозцю з двома колегами. Всі троє підступно одягнені в цивільне.

Коротше, за півгодини протокол про злісне хуліганство раніше судимого Б.В. Цокотюхи було закінчено, а сам Борис Веніаминович знову опинився за ґратами. Разом з двома алкоголіками (по всьому видно — давно пустилися берега) та двома крадіями. Старший, добродушний кругловидий селюк просто поцупив у вредного сусіда вулик, давно хотів і собі завести бджілок, молодший, миршавий та прищавий, — досвідчений домушник. З ним і пішла задушевна розмова.

— Нє-а, — ваговито казав він Борі, чухаючи спину, — це ти, братан, помилився. Я всіх місцевих авторитетів знаю. У нас тут ніяких Свинаренків зроду не було. А джип такий тільки у Ярижського.

— Ти щось про нього знаєш?

— Чудак! Хто ж про

1 ... 10 11 12 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зодчий із пекла», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зодчий із пекла"