Читати книгу - "Не повертайся спиною до звіра"

Стосунки з чоловіком склалися товариські. Володя не втаємничував її у свої справи, вона ж розповідала про роботу лише найнеобхідніше. Чоловік і без її розповідей постійно залишався в курсі газетярських справ — зобов’язувала посада керівника одного з підрозділів обласного управління Служби безпеки. Втім, останнім часом у нього не складалися стосунки з начальством, вже подумував про відставку, тим паче, що стаж дозволяв. На Володимира Андрійовича Чубенка почали косо дивитися ще звідтоді, як він розлучився з першою дружиною і нарешті оформив громадянський шлюб із Надією Лось.

За час доволі тривалої журналістської практики Надія донесхочу наслухалася політичної тріскотні як лівих, так і правих. Часом вночі не могла заснути — мучив якийсь невідомий духовний голод, краяв душу незбагненний сум за мудрими, розважливими носіями вічних істин. Вони пережили вигнання з телеекранів, книжкових полиць. Де, в якому світі призначити з вами зустріч, наші розумні старі? Інформаційний і культурний простір заполонили молоді, галасливі, бездарні політики та шоумени.

Напевне, батько не спить, чекає її, так само, як вона чекала в дитинстві. Батько забирав її з садочка останньою. Тепер змінилися ролі. «Мій маленький тато!» — з ніжністю подумала Надя. Швидше б обійняти, погладити по зморшкуватій схудлій шиї під зріділим волоссям.

Вона прихилилася скроненю до жорсткої рами вагонного вікна, ледь-ледь всміхаючись своїм думкам. За вікнами було темно, не могла привітатися з місцями, знайомими змалку; та дарма: спогади, що жили глибоко всередині, поволі підіймалися на поверхню… Чи не перше, що запам’ятала в житті, — це страшний біль у вусі. До нього прикладають малесеньку подушечку з розігрітою гречкою, дівча верещить ще дужче. Батько кричить на маму, вона притискає до себе дитину. У кімнаті пахне шкварками, картоплею і кислою капустою, підсмаженими одночасно, — фірмовою стравою батька, яку він завжди готував на вечерю. Мама приходила зі школи пізніше. Зрештою, цей рейвах закінчується, бо Надійка, знесилена і голодна, засинає. Батьки навшпиньки скрадаються від ліжечка.

Не тільки під час хвороби — вона завжди любила репетувати. У дитсадку вихователька постійно їй втовкмачувала, що бридкішої у світі не існує. А Надійки просто хворіла на хронічний отит, в неї постійно текло з носа і живіт болів частіше, ніж у решти дітлахів.

Вона пригадує, як тато ніс її на руках і раптом зупинився перед натовпом. Це була рівна площина, трохи зеленої трави, гола земля. Усі люди дивилися в одному напрямі, на величезний сріблястий репродуктор, закріплений на почорнілому дерев`яному стовпі, і Надійка теж туди подивилася. Нічого цікавого, та люди чомусь стояли похнюплені, мовчки слухаючи голос, який лунав зі стовпа. Маленька Надя, звісно, нічого не зрозуміла. Лише потім, коли вона подорослішала, їй пояснили, що то було повідомлення про смерть Сталіна. Дивно, як така мала це запам`ятала. Чи випадковий збіг обставин — те, що батько в дитинстві пережив подібне, коли помер Ленін? Тоді теж був гучномовець, випало багато снігу, й усі люди, за словами Лося, невтішно плакали.

Вона могла пригадати в уривках і будівництво першої батьківської хати з саману — глини, змішаної з піском і соломою, що формувалась у великі цеглини. Надійка спостерігала за цим із вікна сусіднього будинку, куди її відносили батьки. Влітку сім’я Лосів переїхала в нову хату. У мами був такий щасливий вигляд! Тепер вони з чоловіком мали дві кімнатки й кухню. Десь приблизно з того часу Надійка і почала усвідомлено сприймати світ. І ось одне з найяскравіших вражень: вона лежить у ліжку, а мама до неї щось дуже виразно їй промовляє із радісним, сяючим обличчям. Вона купає Надійку у ночовках із літеплом, витирає її насухо м’якеньким пахучим рушником, згинає-розгинає на ліжку Надійчині ніжки, мала сміється від втіхи, зовсім ще не розуміючи маминих слів. Але вони звучать так ніжно й солодко, бо це говорить щаслива, весела, красива мама. А надалі, раз за разом дівчинка більше й більше звикає до маминих слів, і невідомо, як вони стають зрозумілими: «Коза-дереза, місточком ішла. Що ти їла, що ти пила? Нічого не їла, нічого не пила. Йшла через місточок, схопила листочок. Козині — лозині, баран, баран — буц!» — і дівча з щасливим сміхом наставляє лобика, щоб в нього легенько «буцнули».

Найулюбленішою розвагою у родині Лосів був пляж. Мама, сильна, енергійна, чудово плавала, її ініціативу в пляжних розвагах тато інколи називав надмірною. Вона перепливала річку, махала звідти рукою татові з Надійкою та поверталася назад. Батько ж ліниво простягався на килимку, не рвався купатися. Мама сміялася, дражнилася, мовляв, боїться води. А щоб не засинав на сонечку, раптово накидалася й боляче масажувала спину, поки вона не червоніла, наче від сонячного опіку. Надійчиним клопотом було єдине — не заходити у воду глибше, ніж по пояс, і стежити, щоб вітерець не здмухував панаму в річку.

Дорослі, за спостереженням Надійки, мали набагато цікавіше життя. Доньці відводилася роль мовчазного спостерігача. Лише тепер Надія гідно поцінувала відчуття захищеності подароване тим, що вона була часткою своїх батьків, перш за все — маминою невіддільною часточкою. А пізніше, коли це відчуття розчинилося в жаданому власному дорослому житті, Надія збагнула, чого їй постійно бракує. Бракує дотепер, але мами давно вже нема…

Батьки товаришували з кількома родинами, найтісніше — з родиною Сухарчуків, до яких у гості ходили частіше, ніж ті до Лосів. Друзі жили на крутому березі,й це Надійці здавалося таким гарним, романтичним, як у казці — коли хата високо над водою, а вниз веде крута звивиста стежина… Дядько Сашко відв’язував човна, всі сідали, й чоловіки гребли на середину річки, а жінки то верещали, чогось лякаючись, то сварилися, що неправильно гребуть, то реготали… Після казкового рожевого заходу сонця над дзеркальним плесом, коли в небо величаво випливав місяць, мама заводила улюблені пісні: «Місяць на небі, зіроньки сяють…». Тоді тато закохано дивився на неї своїми карими очима,і під його теніскою ще більше напружувалися міцні м’язи.

Чорнота за вікном стомила дужче за надокучливе стукотіння коліс. Надія глянула на годинник. Скоро північ. Шкода, син у відрядженні,