Читати книгу - "Острів Каміно"

— Дуже непогано,— підсумував Мак-Ґреґор.— Ми все перевірили й знаємо, що насправді ви — пан Дрісколл; адреса ваша невизначена, бо ви постійно змінюєте місце проживання.

— Це питання?

— Ні, поки не питання.

— Добре, бо я нічого не збираюся вам казати. Я маю право на адвоката, отже, краще займіться його пошуком.

— Гаразд. Мене ось що дивує: ви на всіх цих фотографіях маєте багато волосся — подекуди навіть вусики, скрізь брови. А тепер нічого такого нема. Ви від чогось ховаєтеся, Марку?

— Мені потрібен адвокат.

— Авжеж. Скажіть, Марку... Ми не знайшли жодних документів на ім’я професора Невілла Манчіна з Портлендського університету. Це ім’я вам що-небудь каже?

«Каже»? Та воно кувалдою по голові б’є!

Крізь однобічне скло на Марка дивилася камера з високою роздільною здатністю. У кімнаті неподалік два експерти з допитів, що спеціалізувалися на виявленні брехні підозрюваних і свідків, спостерігали за його зіницями, верхньою губою, м’язами щелепи, нахилом голови. Від згадки про Невілла Манчіна підозрюваного наче громом ударило. Коли Марк промимрив: «Нічого я не скажу. Мені потрібен адвокат», обидва експерти кивнули й посміхнулися. Попався!

Мак-Ґреґор вийшов із приміщення, побалакав із колегами, а потім попрямував до кімнати Джеррі. Всівшись на стілець, він посміхнувся й після довгої паузи спитав:

— То як, Джеррі, мовчимо далі?

— Мені потрібен адвокат.

— А от твій приятель Марк виявився говіркішим.

Джеррі насилу ковтнув слину. Він мав надію, що Маркові вдалося виїхати з міста на потягу. Отже, ні. Що ж, у біса, сталося? Як їх могли так швидко злапати? Учора цієї ж години вони в мисливському будиночку грали в карти, пили пиво й смакували свій ідеальний злочин.

Але ж Марк не міг так одразу розколотися.

Мак-Ґреґор вказав на ліву руку Джеррі й запитав:

— У вас тут пластир. Порізалися?

— Мені потрібен адвокат.

— Лікар, кажете, потрібен?

— Адвокат.

— Гаразд, гаразд. Піду шукати вам адвоката.

Він вийшов, грюкнувши дверима. Джеррі поглянув на своє зап’ястя. Хай йому грець, невже?..

Ставок огорнули сутінки, і Денні, змотавши волосінь, почав гребти до берега. Холодок від води пробирався під його легку куртку, і він думав про Трея і про те, що взагалі-то не дуже йому довіряє. Треєві був сорок один рік, і його двічі ловили з украденим. Першого терміну він відсидів чотири роки, перш ніж утекти, а з другого спромігся втекти вже через два роки. Особливо Денні турбувало те, що обидва рази Трей розколовся й настукав на своїх спільників, щоб зменшити свій термін. Для професійного злодія це був непростимий гріх.

Отже, Денні не мав сумнівів, що саме Трей був у банді слабкою ланкою. Коли Денні служив рейнджером, то брав участь у війнах і не раз ризикував життям у стрілянині. Він втрачав друзів і багато разів убивав. Він розумів страх — але ненавидів слабкість.

У четвер о восьмій вечора Денні й Трей пили пиво й грали в джин-раммі. Вони відклали карти, дістали свої пристрої Sat-Trak, відправили повідомлення й стали чекати на інших. За кілька секунд почулося «Чисто» від Ахмеда в Баффало. Але від Марка й Джеррі не було нічого. Марк мав зараз їхати на потягу: поїздка з Рочестера до Нью-Йорка забирала шість годин,— а Джеррі мав бути в себе вдома.

Наступні п’ять хвилин ішли водночас заповільно й зашвидко. Ситуація була незрозуміла. Пристрої мали працювати: їхній якості позаздрило б навіть ЦРУ, і коштували вони цілого статку. Але ж ці двоє мовчать... Що це може означати? О 20:06 Денні встав і промовив:

— Треба збиратися. Складаємо в сумки все необхідне й готуємося тікати, ок?

— Ок,— відгукнувся явно стривожений Трей.

Вони кинулися до своїх кімнат і стали щодуху запихати речі в полотняні сумки. За кілька хвилин Денні кинув погляд на годинник:

— Восьма одинадцять. О двадцять на дев’яту вимітаємося звідси, гаразд?

— Так, — підтвердив Трей, поглядаючи на свій Sat-Trak. Той мовчав. О двадцять на дев’яту Денні відчинив двері до комори й відімкнув сейф для зберігання зброї. Вони запхнули п’ять рукописів у два армійські речмішки, набиті одягом, і віднесли їх до машини Денні. Потім повернулися в будиночок, щоб вимкнути світло й востаннє нашвидку переконатися, що нічого не забули.