Читати книгу - "Сицилієць"

— Тоді сподіваюся, що він у вас надійно схований, — сказав Майкл.

— Так, дон Кроче хотів би накласти на нього руки, — зазначив Пішотта.

— Ми все влаштуємо, — мовила мати Ґільяно, — у належний час «Заповіт» доправлять до тебе. Можливо, ти зможеш відіслати його до Америки разом із дівчиною.

Майкл здивовано подивився на них.

— З якою дівчиною?

Усі відводили очі чи то зі страху, чи то із сорому. Знали, що це неприємна несподіванка, і боялися його реакції.

Відповіла жінка:

— Нареченою мого сина. Вона вагітна. — І, звертаючись до інших: — Вона нікуди не подінеться. Візьме він її чи ні? Нехай зараз скаже.

Хоча Марія Ломбардо намагалася зберігати спокій, було помітно, що реакція Майкла її непокоїть.

— Вона приїде до тебе в Трапані. Турі хоче, щоб ти відправив її до Америки перед ним. Коли вона надішле йому звістку про те, що з нею все гаразд, Турі приїде до тебе.

Майкл обережно мовив:

— Щодо цього я вказівок не маю. Мушу поговорити зі своїми людьми в Трапані стосовно часу. Я знаю, що ви з чоловіком маєте рушити за нами слідом, щойно ваш син дістанеться Америки. Чи може дівчина зачекати й поїхати з вами?

Пішотта різко відповів:

— Ця дівчина — випробування для тебе. Вона відправить сюди кодове слово, тоді Ґільяно знатиме, що має справу не лише з чесним, але й розумним чоловіком. Тільки тоді він повірить, що ти зможеш вивезти його із Сицилії.

Батько Ґільяно розлючено сказав:

— Аспану, я вже казав і тобі, і синові. Дон Корлеоне дав слово, що допоможе нам.

— Так Турі наказав, — спокійно відповів Пішотта.

Майкл метикував і зрештою мовив:

— Гадаю, це дуже розумно. Зможемо перевірити шлях втечі, подивитися, чи він досі надійний.

Він не мав жодного наміру використовувати для Ґільяно той самий маршрут.

— Я можу відправити вас із чоловіком разом з дівчиною, — сказав він матері Ґільяно й подивився на них питально. Та обоє тільки похитали головою.

Гектор Адоніс м’яко сказав їм:

— Це непогана ідея.

Мати Ґільяно відповіла:

— Ми не покинемо Сицилію, поки наш син тут.

Батько склав руки на грудях і кивнув, погоджуючись. Майкл зрозумів, про що вони думали. Якщо Турі Ґільяно помре на Сицилії, вони не мали жодного бажання бути в Америці. Вони мають лишитися тут, оплакати його, поховати, носити квіти на його могилу. Остання трагедія належала їм. Дівчина може поїхати, вона зв’язана з ним лише коханням, не кров’ю.

Десь серед ночі Марія Ломбардо Ґільяно показала Майклові зошит, заповнений статтями з газет, плакатами з різними сумами, призначеними за голову Ґільяно урядом у Римі. Показала йому світлини, надруковані в Америці журналом «Лайф» у 1948 році. Там писали, що Ґільяно — найбільший розбійник сучасності, італійський Робін Гуд, що грабує багатіїв і допомагає бідним. Надрукували там і один з відомих листів Ґільяно до газет.

Він писав: «П’ять років я боровся за звільнення Сицилії. Я віддавав бідним те, що забирав у багатих. Нехай народ Сицилії скаже, розбійник я чи борець за свободу. Якщо вони висловляться проти мене, я віддамся у ваші руки для суду. Але поки вони виступатимуть за мене, я й далі вестиму цю війну».

Майкл подумав, що це аж ніяк не схоже на втікача-бандита; перед ним сяяло горде обличчя Марії Ломбардо. Він відчув спорідненість із нею: вона була схожа на його власну матір. Обличчя жінки було прошите минулим жалем, але очі горіли природним прагненням до подальшої боротьби з власною долею.

Нарешті прийшов світанок, Майкл підвівся й почав прощатися. Він здивувався, коли мати Ґільяно тепло обійняла його.

— Ти мені схожий на сина, — сказала вона. — Я тобі вірю.

Жінка підійшла до полиці над каміном, зняла з неї дерев’яну статуетку Діви Марії. Вона була чорна, риси обличчя негроїдні.

— Візьми це в подарунок. Це єдина вартісна річ, яку я можу тобі дати.

Майкл спробував відмовитися, але вона наполягала. Гектор Адоніс завважив:

— На Сицилії лишилося тільки кілька таких статуеток. Своєрідна, але ж ми так близько до Африки.

Мати Ґільяно сказала:

— Байдуже, як вона виглядає, ти можеш їй молитися.

— Так, — сказав Пішотта. — Вона дасть не менше користі, ніж інші.

У його голосі вчувалося презирство.

Майкл дивився, як Пішотта прощається з матір’ю Ґільяно. Між ними існувала справжня приязнь. Пішотта розцілував її в обидві щоки, заспокійливо поплескав по спині. А вона на мить схилила голову на його плече й мовила, заплакавши:

— Аспану… Аспану, я люблю тебе як сина. Не дай їм убити Турі.

Весь холод Пішотти зник, він наче згорбився, темне кістляве обличчя пом’якшало.

— Ви всі постарішаєте в Америці, — сказав він і повернувся до Майкла. — Я привезу тобі Турі протягом тижня.

Він швидко вийшов, не мовивши більше ані