Читати книгу - "Тінь перемоги"

Моє перше припущення було таким: Георгій Костянтинович Жуков був такий великий, що вирішив ховати від нащадків докази своєї величі.

Але тут виникає нестикування. Чим-чим, а надмірною скромністю Жуков не страждав. У нашій історії був 41 Маршал Радянського Союзу. Але тільки про одного з них було оголошено в наказі Верховного головнокомандувача: хвалько! І це наказ про Жукова, наказ про те, що він приписував собі чужі заслуги. Дивовижна людина: чужі заслуги собі приписує, а свої власні від народу ховає!

Згадаймо знаменитий портрет Жукова, який написав художник П. Д. Корін. Сидить величавий Жуков, весь в орденах. Щойно завершилася Друга світова війна, країна в руїнах. Чоловіки від 19 до 35 років майже повністю вибиті або покалічені, в полях, лісах і болотах лежать мільйони скелетів, їх нікому ховати. У військовому відомстві лежать тони орденів, які треба роздати уцілілим фронтовикам або їх матерям та вдовам, але ніхто цим не займається. І ось Жуков не ховає загиблих і не віддає наказів підлеглим ховати. Жуков не роздає ордени і не наказує підлеглим цим займатися. У Жукова немає на це часу. Начепивши всі брязкальця, Жуков демонструє велич перед художником. Жуков - у позі. І книжка Жукова - нестримний потік вихвалянь: слава КПРС і мені великому!

Але навіщо ж самому себе прославляти, навіщо утримувати ораву творців мемуарів, якщо можна опублікувати документи Халхін-Гола? Без коментарів. Але Жуков зробив усе можливе, щоб приховати від народу докази власної величі. Такого в історії людства ще не бувало.

Після смерті Сталіна Жуков стрімко піднявся на саму вершину влади. На вершині стояли двоє: Хрущов і Жуков. А над ними - нікого. Всі архіви в руках Жукова, от і покажи народу докази своєї геніальності. Скажи народу: жити вам, люди, ніде, живете в бараках, в підвалах, в комуналках, одягнуті ви так, що за державу прикро, черги за паскудною ковбасою кілометрові, але у вас є Я! У вас є великий, могутній, незламний, геніальний полководець! Ось читайте документи про битву на Халхін-Голі!

Але так Жуков чомусь не надійшов.

І не зрозуміти наших вождів. За Брежнєва, Суслова, Єпішева було зроблено неймовірно багато для роздування культу особистості Жукова. Але чомусь - без опори на документи. І після Брежнєва культ Жукова - стрижень всієї радянської і російської пропаганди. Навіщо ж, товариші дорогі, ви ліпите Жукову пам'ятник, навіщо його садите на мідного коня з задертим хвостом, навіщо нагромаджувати терикони макулатури про жуковські подвиги, якщо є куди більш простий, дешевий і куди більш переконливий спосіб прославити вашого кумира: треба просто відкрити архіви!

Цікава поведінка й самого Жукова. Припустимо, перебуваючи на вершині слави, він забув про архіви і доказів своєї величі не надав. Не до того було. Але ось його вибили з вершини, він сидить на дачі, нудьгує, попиває горілочку, а дружний колектив чорномазих літераторів шкрябає його мемуари. Чому б не згадати про архіви? Чому не продемонструвати народу документи? І якщо хтось великого маршала до архівів не пускав, треба було про це заявити, мовляв, радий би вам правду про Халхін-Гол розповісти, та ось архіви недоступні. Ох, скільки було криків і стогонів, що Жукову не дозволяють казати правду. Але ні сам Жуков, ні його співавтори, ні пропагандисти культу його особи не протестували проти того, що до архівів битви на Халхін-Голі доступу немає.

Недоступність архівів, як не дивно, не заважає роздмухувати культ геніального полководця. Навпаки: недоступність архівів сприяє і допомагає ліпити образ великого, мудрого і непереможного.

Тепер дозвольте висловити своє припущення.

Справжня роль Жукова в битві на Халхін-Голі перебільшена. Це головна і, можливо, єдина причина, яка змушує правителів ховати від народу подробиці.

І це не моя думка. Задовго до мене цю думку про роль Жукова висловив Адмірал флоту Радянського Союзу М. Г. Кузнєцов «Пізніше він усі успіхи в боях з японцями намагався приписати собі». («ВИЖ» 1992, № 1, стор. 76.)

Не все, що діялось у монгольських степах, знайшло відображення в документах. Не кожен документ потрапляв до архіву. Жуков був великим знавцем архівів. Перебуваючи на вершині влади, він винищив багато чого, що могло кинути тінь на його велич. Після Жукова всі, хто роздуває культ його особи, продовжують очисну роботу. Але й те, що в архівах залишилося, не можна показувати нікому. Занадто велика різниця між тим, що вбивають у наші голови, і тим, що від нас ховають.

Якщо я не правий, товариші поправлять, але припускаю, що плани розгрому 6-ої японської армії на річці Халхін-Гол були розроблені без Жукова. А його роль зводилася до того, щоб нещадними розстрілами гнати людей у бій. У нашій історії таке вже було. Саме в той же період, у тому ж десятилітті в Радянському Союзі на подив усьому прогресивному людству був здійснений великий трудовий подвиг - у рекордні терміни прокопаний нікому непотрібний канал з Білого моря в Балтійське. Ніхто в світі каналів такої протяжності, тим більше в субполярних широтах, ніколи не копав. За спорудження каналу очільник ГПУ Генріх Ягода отримав вищу державну нагороду - орден Леніна. Отримав би він і Золоту Зірку, але її тоді ще не винайшли.

У чому заслуга Генріха? Він сам планував трасу каналу? Ні, не планував. Він сам вів вишукувальні роботи на місцевості? Ні, не вів. Він сам розраховував обсяги робіт? Ні, не розраховував. Він сам котив тачки з глиною? Ні, не котив. Він сам дробив гранітні валуни? Ні, не дробив. Він сам укладав бетон? Ні, не укладав.

Так за що йому найвища нагорода?

За розстріли.

Він з'являвся на каналі. Йому доповідали: ось тут інженери в розрахунках помилилися. Тут не туди трасу погнали. Тут норми денні не виконані. А Генріх Генріхович - у відповідь: Розстріляти! Розстріляти! Розстріляти!

Правда, і його потім теж... того...

Ох,