read-books.club » Сучасна проза » Танці у напівтемряві кімнати 📚 - Українською

Читати книгу - "Танці у напівтемряві кімнати"

135
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Танці у напівтемряві кімнати" автора Ярослава Юріївна Яковенко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 10 11 12 ... 35
Перейти на сторінку:
моєму сновидінні, будемо навстіж вікна відкривати і сидіти на підвіконні, захоплюючись кольорів переливами та милуючись небосхилами.

Давай політаємо тихими кварталами, повільно, мов гірськими перевалами. Моє місто не спить, ніскільки. Прикидається ледачим і тільки. Тиша довкола така тягуча, не турбуй її, вона – скороминуча. Скоро заведуться мотори, кожен поспішатиме до своєї контори, утворюючи спокою руйнатори – затори, близько дев’ятої вмикатимуться монітори. І так триватиме до вечора або до ночі.

Блукає дощ і випадкові перехожі. Занадто втомлені, у тому й схожі. Давай ще трохи поблукаємо. Оминай калюжі. Запрошую до подорожі ліхтаревим містом, освітленим рекламним мертвим блиском. У твоєму місті назви станцій метро лунають як рядки віршів, а автобусні зупинки мого вигукують нарочисто голосно. Та у цьому сні я покажу тобі його трохи іншим. Не таким бурхливим, розбудованим, а спокійним, тихим, провінційним, і від того чарівним. Комусь воно може здатися зухвалим, але щось інше є в душі його. Насправді воно самотнє, заблукале. Яскравий і мінливий калейдоскоп із доль тисяч людей.

Однак я більше їх не впізнаю і забуваю імена. Слідкую за стрілками годинника очима і тим, що не можу їх зупинити, засмучена. Місяць на небі крутиться старою платівкою. Ти ніби день народження, особисте сумне свято, і схожий на книгу, в якій можна знайти більше питань, ніж відповідей, а до твоїх ніг не варто складати своє серце легкою хмаринкою. Ми читаємо пейзажі міста сторінка за сторінкою. Перед нами варіація «Зоряної ночі» постімпрессіоніста Вінсента Ван Гога. Вигаданий світ, який став несподівано дуже реальним і бажаним. Єдина тривога: боюся набриднути, бо ношу тебе всюди з собою як француженки светри: три шарами, а четвертий, мов шарф. Я не боюся з тобою носитися, наче з писаною торбою. Я боюся з тобою не носитися. Зрадниця Феміда нас з тобою розсудила: тебе виправдала, а мене засудила. Тому відпускаю найкращі миті. Перемальовуються лінії на долонях, хоча ти найближчим часом – моє гарантоване безсоння.

Влаштувавшись в кутку на підвіконні, щоб нас не знайшли цікаві, споглядаємо ранок, бо хіба ми настільки багаті, щоб не помічати радість подібних деталей? Відкриваю вікно, наше пізнавання один одного занадто довго нагадувало спроби визирнути у світ крізь жалюзі. Розмова і сон розвіюються з першими променями сонця, які розлітаються ластівками. Птахи теж інколи повертаються. А ми старанно нікого не любимо, необхідність людської теплоти відчуваючи, і хапаємося за гордість на самісінькому краю. Спогади пролітають повз на шаленій швидкості, але вистою. І усе те, що ми не посміли сказати, скаже хтось за нас з тобою колись.

Просто мені сумно, хоч і завжди знала, що ти з тих людей, які не залишаються, але запам'ятовуються. Наші слова біжать крізь простір. Він відносний. І поки докружляє у повітрі останній осінній листок, тобі сотні перехожих скажуть, що я не та. Сон як і ти. Він втік звідусіль і зник, а я – шепіт, у який перетворився крик. Ти – моя історія про те, як по-чесному там, де все вигадано. Однак мені подобається сон, бо він – закон мого буття: чим щасливішим будеш ти, тим щасливішою стану я.

Прокидаюсь. Імпровізований дощ вщух давно. На аркуші текстового редактора лише одна літера. Остання мого імені і перша твого.

Закрий очі і ти побачиш світ

Бувають такі періоди часу, персональні п’яті пори року, коли твій вік збігається з долею. І тоді як у Бродського: їх роман недовгий, але ти відчуваєш: маєш рацію у всьому і ледь не втрачаєш голову. Та навіщо тобі ще одна пора? Просто закрий очі і ти побачиш світ, в якому унікальна кожна мить.

З точки зору психології, наше усвідомлене теперішнє триває всього близько трьох секунд. Усе решта – сприймається як частинки минулого. І твоє життя – це три секунди, а усе інше проходить повз радари твого свідомого.

Написавши на піску чиєсь ім'я, починаєш загадувати: його наступна хвиля зітре чи ні? Ти йдеш, не обертаючись як у пісні «Riptide»12, відчуваючи п'янке свободи почуття. Думки скачуть в довільному порядку, ніби дикі коні по мілководдю і болотах, і тобі подобається їх мерехтіння невпинне. Хоча, здавалося б, морське повітря має прочищати мізки. Усе, що ти маєш – три секунди, аби вірити свято, що написане тобою стерти неможливо, а потім раптом розумієш, що час стирає каміння, не тільки на піску залишені думок відгоміння.

Щаслива під палючим сонцем, пустуючи в солоній холодній воді, ти відчуваєш радість, що хрустить хлібом, намазаним маслом з джемом. І кожну краплю охололого за вечір моря сонце знову нагріватиме наступного дня. Просто останні кілька років ти живеш у режимі «святкувати життя». Святкувати зміну пір року і кожен щасливий день, а також тужливий день і просто існування усього живого. Усе хороше, що відбувається, не важливо, якої величини, – дбайливо зберігається в пам'яті. І при усій твоїй інтровертності потрібен хтось ще, з ким можна поділитися нових країв відкриттям, але поки що ти перечитуєш зачитані до чорних дір улюблених книг рядки і розділових знаків блокпости.

Часом відкриваєш міста, в яких не відчуваєш часу: там застигли будинки, люди не пам'ятають, в якому столітті живуть, але за усім тим стільки легкості, витонченості, і терпіння, що жити у таких місцях – везіння. Життя біля моря по-іншому проходить: кожний наступний день повторює попередній, але душа місцевості завжди хвилюється: або на глибині, залишаючись невидимою, або ззовні, виплескуючи почуття. Ти пливеш, ногами не дістаючи дна, і думаєш, що відчай у щасті – це страх втратити насилу знайдене. І такі заходи сонця, що дах зриває від захоплення. Море – це завжди неповторність і історія про повернення.

Спогади стають магнітом на холодильнику і кава переливається через край (за звичкою ставлю порцій дві) під пісню Кріса Корнелла13 про те, як вона намагається не відчувати потреби у ньому і я думаю, що він співає про мою любов до моря.

Чутно в повітрі господиню дощів і не працює план перельоту в південні краї. Приходить осінь, всередині тебе накопичується меланхолійна волога, хоч ти і схожа на висохлий лист, такий красивий і такий крихкий. Згортаєтья падолистом душа, бо теж не вміє жити без тепла. Дає про себе знати нестача вітаміну D, тому, щоб додати більше фарб в палітру жовтня, ти йдеш

1 ... 10 11 12 ... 35
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Танці у напівтемряві кімнати», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Танці у напівтемряві кімнати"