Читати книгу - "Звіробій"

— Визнай, Звіробою, що кожен мінг більше ніж наполовину диявол, — запально, аж люто вигукував Непосида, — хоч ти пнешся будь-що мені довести, нібито плем'я делаварів майже цілком складається з янголів. Ну, а я вважаю, що цього не можна сказати навіть про білих людей. Коли вже білі не без гріха, то як це можуть бути безгрішними індіяни! Отже твої докази нічого не варті. А я прихильник такої думки: є три кольори на землі — білий, чорний і червоний. Найліпший колір білий, і через те біла людина стоїть над усіма. Далі йде чорний колір, і чорношкірому можна дозволити жити в сусідстві з білими людьми, — це терпимо, ба навіть корисно. Червоний колір — на останньому місці, а це доказ, що індіяни лише наполовину люди.

— Бог сотворив усіх однаковими. Непосидо.

— Однаковими! То, виходить, негр такий же, як білий, а я такий же, як індіянин?

— Ти надто кокошишся і не слухаєш мене. Бог сотворив усіх нас, білих, чорних та червоних, і, безперечно, переслідував цим якусь мудру мету. Але в головному, тобто в почуттях, він сотворив нас майже однаковими, хоч я не заперечую, що кожну расу він обдарував по-своєму. Біла людина цивілізована, а червоношкірі пристосовані до життя серед дикої природи. Приміром, скальпувати мерця для білого — злочин, тоді як для індіянина — геройський вчинок. Або таке: білий не може чинити із засідки наскоки на жінок та дітей під час війни, а червоношкірий може. Згоден, що це жорстоко; але для них це законно, хоч для нас було б ганьбою.

— Залежить від того, хто твій ворог. Оскальпувати дикуна чи навіть злупити з нього шкіру — для мене все одно, що ради премії відрізати вуха вовкові або злупити шкуру з ведмедя. До того ж ти кидаєш слова на вітер, розпинаючись за червоношкірих, бо навіть у Колонії начальство дає винагороду за цю роботу. Там платять однаково й за вовчі вуха, й за шкіру з людським волоссям.

—І це дуже погано, Непосидо. Навіть індіяни кажуть, що це ганьба для білих, що це суперечить їхній натурі. А кожен народ має свою натуру, на якій позначаються і традиції, і звичаї, і колір шкіри, й закони. Не перечу, деякі індіянські племена за своєю природою злостиві й порочні, таж є такі й серед білих. До перших, наприклад, я відношу мінгів, до других — канадських французів. Під час законної війни, такої, яку ми почали нещодавно, обов'язок велить нам не жаліти ворога, поки він живий. Але скальпи — то зовсім інша річ.

— Прошу тебе, Звіробою, схаменися й скажи мені: чи ж може Колонія видати незаконний закон? Хіба незаконний закон не проти-природніша річ, ніж скальпування дикуна? Закон не може бути незаконним так само, як правда не може бути брехнею.

— Звучить це начебто й розумно, а таїть у собі найнерозумніше, Непосидо. Не всі закони виходять з рук однієї влади. Бог дав нам свої закони, Колонія встановлює свої, а король та парламент диктують свої. Якщо колоніальні закони і навіть закони королівські йдуть супроти законів божих, вони стають незаконними, і їм коритися не слід. Я вважаю, що біла людина повинна шанувати білі закони, поки вони не суперечать іншим, вищим законам, а червона людина має слухатись своїх індіянських звичаїв з таким самим обмеженням. А втім, не варт сперечатися, бо кожен має право думати, що хоче, й казати, що думає. Пошукаймо ліпше твого приятеля, Плавучого Тома, бо інакше ми не помітимо, де він сховався в цих прибережних нетрях.

Звіробій недарма назвав так побережину озера. На всьому її протязі низько до води схилялися дерева й кущі, полощучи свої віти Б прозорій купелі. Вздовж стрімких берегів в'юнилася вузенька смужка відмілини. А що рослини незмінно тяглися до світла, то ефект вийшов саме такий, про який міг би тільки мріяти закоханий у мальовничі краєвиди митець, аби планування цих пишних лісових заростів залежало від нього. Численні миси й затоки надавали берегові химерно покручених обрисів.

Підігнавши човника до західного боку озера з наміром, як пояснив товаришеві Непосида, спершу зробити розвідку, а потім уже з'являтися на очі ворогові, обидва шукачі пригод напружили всю свою увагу, бо неможливо було передбачити, що на них чекало за найближчим поворотом. Пливли вони дуже швидко, бо велетенська сила Непосиди дозволяла йому гратися легеньким човником, наче пір'їною, а вправність його товариша майже врівноважувала їхні такі неоднакові природні дані.

Щоразу, коли човник оминав якийсь мис, Непосида озирався назад, сподіваючись побачити «ковчег» на якорі або під берегом у затоці. Та кожного разу йому доводилося розчаровуватись. Вони пропливли вже з милю до південного берега озера, залишивши позаду себе «замок», що ховався тепер за шістьма мисами, як раптом Непосида кинув веслувати, ніби не знаючи, якого напрямку дотримуватися далі.

— Цілком імовірно, що дідугана занесло в річку, — сказав він, пильно оглянувши весь східний берег, що лежав од них приблизно за милю і був відкритий для обстеження більше як на половину свого протягу. — Останнім часом він захопився траперством і зараз міг скористатися течією, щоб відплисти по річці на яку милю вниз, хоч потім і доведеться погріти чуба, аби видряпатися назад.

— Та де ж її початок? — спитав Звіробій. — Ні на берегах, ні між деревами не видно проходу, достатнього для такої річки, як Сасквеганна.

— Ох, Звіробою, річки — як люди: спочатку вони бувають дуже маленькі, а під кінець у них виростають широкі плечі й великий рот. Ти не бачиш верхів'я тому, що воно проходить між високих стрімких берегів, а сосни, гемлоки та липи звисають над ними, мов дах над будинком. Якщо старого Тома немє в Щурячій заводі, значить, він забрався у річку. Пошукаймо його спершу в заводі, а тоді вже подамося до верхів'я.

Коли вони знову взялися за весла, Непосида пояснив, що недалечко є мілка заводь, утворена довгою низькою косою; вона дістала назву Щурячої через те, що там улюблене місце водяних щурів. Водночас вона являє собою надійну схованку для «ковчега», і його власник любить зупинятися там при кожній зручній нагоді.

— В тутешніх краях людина ніколи не знає, які гості можуть завітати до неї,— вів далі Непосида, — а тому вельми бажано гарненько роздивитися їх, перш ніж вони наблизяться. Ця осторога надто корисна зараз, коли в нас війна, бо канадець